Четвер, 21 липня 1881

І ось ми в Києві, святому місті, «матері всіх міст руських», як казав святий Володимир, який, охрестившись, потім хрестив свій народ — волею чи неволею, заганяючи його в Дніпро; декого, гадаю, мусили й потопити, але ці дурні оплакували своїх ідолів, яких топили водночас із тим, як хрестили людей. Про Росію ще так мало знають, у ній стільки краси й стільки багатств лишаються невідомими, що я, мабуть, повідомлю вам новину, сказавши, що Дніпро — одна з найкрасивіших річок світу і що береги його чарівно мальовничі. Київ збудований безладно, абияк, як попало; є тут нижнє місто й верхнє місто, круті вулиці. Це не дуже comfortable, бо відстані величезні, але цікаво. Від стародавнього міста не лишилося нічого; зрештою, наша тодішня цивілізація задовольнялася жалюгідними храмами, збудованими без мистецтва й без міцності, через що ми не маємо або майже не маємо пам'яток, як ви — з вашими розкішними громадами каменю чи граніту. Якби я була схильна до перебільшень, то сказала б, що тут церков стільки ж, скільки будинків.
Соборів та монастирів неабияка кількість, справді, їх тут аж по три-чотири підряд. Усе це з безліччю, безліччю золочених бань, стіни й колони побілені вапном або помальовані білим, із зеленими карнизами та дахами. Часто буває помальований і весь фасад — сцени з житія святих, образи, але цілком наївні.
Спершу ми йдемо до Лаври, монастиря, куди прочани сходяться тисячами щодня, з усіх кінців Росії.
Іконостас, тобто перегородка, що відділяє вівтар від церкви, укритий мальованими образами в срібних шатах. Раки та двері, цілком оббиті сріблом, мають коштувати чималих сум, разом із домовинами святих, теж укритими карбованим сріблом, та свічниками, та люстрами, та всім іншим — усе зі срібла. Запевняють, що ці ченці мають повні лантухи самоцвітів.
А втім, відомо, що вони багаті, як Ротшильди; Петро Великий чи Микола позичили в них десять мільйонів карбованців, яких так і не повернули. І так їм і треба. Бодай ваші ченці дають убогим, а тутешні — ніколи, нікому й нічого. І годі уявити, скільки грошей приносять прочани, навіть якби кожен прочанин давав лише по шелягу на день. А відправи, які замовляють, а свічки — їх витрачається неймовірно багато. А образи та освячені медальки, які продають.
Головна визначна пам'ятка — це печери, дуже вузькі й дуже низькі підземелля, вологі, темні, звісно... Кожен заходить туди із запаленою свічкою. Веде вас чернець, який швидко показує вам відкриті домовини з тілами святих, тіла нетлінні, висхлі, і саме в цьому, кажуть, диво. Їх стирали поцілунками, тож усі вони вкриті шовковими та золотими покровами, які цілують.
Вони праворуч і ліворуч, часом по чотири в одній ніші, а потім в одній мурованій каплиці семеро мерців лежать один біля одного, сповиті шовковими тканинами. Один святий Іван закопав себе живцем, стоячи, лишивши тільки голову й плечі. Він так і помер, і його вбрали, як інших, і йому поклоняються [замазано: жалюгідно і] з украй особливим моторошним враженням.
У кількох домовинах їх по двоє водночас. Усі вони задубілі й прямі, руки на грудях... Лише в одного нога вивернута, коліно підняте... словом, страхіття. Дуже мало хто з них мученики, бо тут радше переслідували за християнство, ніж проти нього...
Мене трохи занудило, коли я побачила стільки мерців, та ще в цих відкритих домовинах... Але від чого кров холоне — то це маленькі віконця, які вам подеколи показують [Викреслено: між двома домовинами], їх тут добрий десяток, це отвори, крізь які передавали їжу тим, хто добровільно замурувався. Дехто прожив так двадцять і тридцять років.
На щастя, таких більше немає. Ці віконця засклені. А я майже весь час молилася Богові, мало не чекала дива...
[замазано: Ми йдемо] довгою галереєю, яку перетинаємо, світлою, провітрюваною, обрамленою з одного боку чудовим садом і всуціль заповненою праворуч і ліворуч жебраками, один спотворений і огидніший за іншого... жах!
Потім ми йдемо до церкви великомучениці святої Варвари, якій стяли голову... Вона під срібним балдахіном у срібній домовині, на помості, там стоїть чернець, який вказує вам руки й ноги, які треба цілувати, а коли цілуєш ноги, він прикладає тобі до голови срібне коло, що є, гадаю, мученицьким вінцем святої. Мама молилася з незрівнянним запалом, я певна, що Діна й тато всі молилися за мене. Але дива не сталося. Ви смієтеся. Що ж, а я майже на нього розраховувала. Я не надаю ваги церквам, реліквіям, відправам; ні, але я розраховувала на молитви, на свою молитву. Та я й досі на неї розраховую, мене не почуто, та, може, колись почують. Я вірю лише в Бога, але чи є Бог тим Богом, що слухає й переймається такими речами?..
Бог не зцілить мене вмить, у церкві, ні, я не заслужила нічого такого, але Він змилується наді мною і напоумить лікаря, який мені допоможе... або ж зрештою з часом. Тільки я не перестану Його молити.
Мама ж вірить в освячені образи, у реліквії... словом, у неї язичницька релігія... як у більшості людей побожних і... не надто витончених... Ви ж добре вгадуєте вищу жінку — мене, — яка має дуже чисту віру...
Можливо, диво й сталося б, якби я вірила в силу образів та реліквій... Але там, справді, скільки я не ставала навколішки й не молилася, нічого не виходило. Я куди краще розумію, коли стають навколішки де завгодно й моляться Богові просто так. Бог усюди... але як же вірити... Мені навіть здається, що цей фетишизм применшує, шкодить Богові. А для багатьох людей, для більшості прочан Бог геть стирається, лишається тільки шматок висхлої плоті, що має силу творити дива, або дерев'яний образ, до якого можна звертатися і який тебе чує... Чи я помиляюся? Чи вони мають рацію?
Правда має бути за найосвіченішим... Принаймні мій Бог має бути ворогом... усіх цих відправ, які називають необхідними для справжньої віри...

Примітки

Лавра: Києво-Печерська лавра (Печерський монастир), одна з найсвятіших святинь східного православ'я, заснована в XI столітті. У печерах зберігаються нетлінні тіла ченців і святих.
Іконостас: позолочена перегородка з іконами, що відділяє наву від вівтаря у православному храмі. Слово грецько-російське.
Свята Варвара: християнська мучениця III століття; її мощі шанують у церкві Святої Варвари в Києві. За православним переказом, її стяв власний батько.
Англійською в оригіналі: «comfortable» — «зручно».