❦
Субота, 2 липня 1881 — 20 червня
Міша то тут, то у своєму маєтку, що за дві години звідси. Оскільки його присутність нічим не примітна, я не зазначаю ні його відʼїздів, ні повернень.Samedi 2 juillet 1881 - 20 juinMicha est tantôt ici; tantôt à sa campagne qui [est] à deux heures d’ici. Sa présence n’étant pas remarquable je n’indique ni ses départs ni ses retours.
Обидва мої дядьки, Етьєн і Володимир, тут. Володимир має дуже кумедний хист до перекривляння.
Mes deux oncles Etienne et Wladimir sont ici. Wladimir a un talent d’imitation très amusant.
Дощ урвав мою роботу, а оскільки Міша був тут і докучав мені, я начепила на нього свій плащ і свій великий капелюх, і отак перевдягнений він сів на коня й проскакав галопом повз вікна. Мама, знаючи, що я цілком здатна їздити верхи по-чоловічому й у пеньюарі, страшенно перелякалася; усі на мить помилилися. Та й усе. Мене досі жахливо переслідують, і все нібито з любові. Спекотно, у нас саме розпал літа, а Діна крадькома купається в річці, боячись, щоб мені не закортіло того самого. А ще мама, ніби й нічого, незадоволена, коли Ніні та Діна гуляють після обіду, аби лиш я не гуляла. А ще мені весь час підносять молоко, наче ліки, тоді як я залюбки пила б його задля втіхи, якби мене так не діймали.
La pluie avait interrompu mon travail, Micha étant là à m’ennuyer je lui ai mis mon manteau et mon grand chapeau et ainsi déguisé il est monté à cheval et a passé au galop devant les fenêtres. Maman me sachant parfaitement capable de monter comme un homme et en peignoir a eu une peur énorme, tout le monde s’est trompé pour un instant. Et puis c’est tout. Je suis toujours horriblement persécutée, toujours par amour à ce qu’il paraît. Il fait chaud, nous sommes en plein été et Dina se cache pour se baigner dans la rivière de peur que l’envie ne m’en vienne. Puis maman sans avoir l’air de rien est mécontente lorsque Nini et Dina se promènent après dîner pour que je ne me promène pas. Puis on m’offre du lait comme une médecine tout le temps tandis que j’en prendrais bien par plaisir si on ne m’embêtait tant.
Зрештою, цього вечора надворі божественно: молодик, духмяне повітря, усі двері відчинені, я йду глянути крізь балконні, і мама одразу ж кричить, щоб я не виходила надвір, а я вийшла й навмисне погуляла, усе в надії відучити її від цієї манії гнобити мене, наче каторжанку. І всі долучаються до цькування: бідолашний Сперандіо несе плащ, Володимир прибігає зі склянкою молока, а Ніні вигадує хитрощі, щоб уберегти мене, не дратуючи. Як же весело в мої роки бути отаким винятком, до якого ставляться, наче до хворої та схибнутої. Хоч плач. І та чверть години люті, яку завдають мені ці чудові створіння, шкодить мені більше, ніж прогулянка теплого вечора наприкінці червня, авжеж! А ще ці сміховинні сцени перед усіма.
Enfin ce soir la soirée est divine, une nouvelle lune, un air embaumé, toutes les portes sont ouvertes, je vais regarder par celle du balcon et maman qui crie aussitôt que je n’aille pas dehors, j’y suis allée et me suis promenée exprès, toujours dans l’espoir de lui ôter cette manie de m’assommer comme un galérien. Et tout le monde s’associe à la persécution, ce pauvre Sperandio apporte un manteau et Wladimir accourt avec un verre de lait et Nini invente des ruses pour me préserver sans m’agacer. Comme c’est gai à mon âge d’être une pareille exception {traitée! comme une malade et une maniaque. C’est à en pleurer. Et le quart d’heure de rage que ces excellentes créatures me procurent me fait plus de mal qu’une promenade par une soirée de fin juin certes ! Et puis ces scènes ridicules devant tout le monde.