Четвер, 16 червня 1881

Учора вранці ми їздили до Полтави (через цю жахливу гору; я верталася сама зі слугою, що йшов поперед коней, а Мішель і Поль — архієрейським ходом {sic}, щоб повернутися десь під північ. Батько головував у міській раді, в антракті мені відрекомендували зо два десятки осіб, потім обід у Міському саду, у тому самому місці, де я обідала п'ять років тому, з тим самим Мішелем тощо. Потім ми пішли в тир, що в саду. Зна-
єте, що я стріляю дуже добре, ніколи не вправляючись. Дивовижна жінка. Потім прогулянка безлюдними вулицями, зупинки в сестри Ніні, у домі Олександра; потім — суниці в готелі. Приїздять Діна, Лола та їхня мати, ми розмовляємо мало не до десятої години. Потім Поль із дружиною в купе, мама, я та Міша в колясці їдемо додому. Пан Башкирцев, бачачи, що я трохи повеселішала, хотів, щоб я лишилася ще трохи — по-перше, бо назавтра він мав головувати, а по-друге, з надією, гадаю, повезти мене до Абаза, але ви ж самі уявляєте, як би мене це потішило.
Сьогодні я працюю, другий день, але дощ іде разів десять на день, і ми ховаємося в павільйоні за кожною зливою, прибираємо полотно, мольберт, а потім знову сонце. Сент-Аман мені пише.
Що тут добре — то це те, що челяді безліч і все робиться наче чарами.