Пʼятниця, 29 квітня 1881

Пані де Брімон була в нас, і, певна річ, мова йшла лише про смерть Жирардена, з усіма подробицями. Вона дуже вражена, засмучена.
Вечори ми проводимо в суперечках: батько говорить розумні речі, а ці жінки відповідають дитячими дурницями, що ні на чому не тримаються. Мама підпускає йому невинні дрібні шпильки, можливо, навіть несвідомі... або ж вона вважає, що це гарно.
Словом, усе окошується на мені; я все чекаю, і нічого не настає, а ці кати скаржаться, що я кашляю, «бо не хочу лікуватися, навіть осляче молоко пити». Та ви тільки подумайте: очевидно ж, що осляче молоко вилікувало б мене вмить. Цей бідолашний Сент-Аман, що ходив до королеви і назавтра прийшов сюди питати, чому мене там не було, — він збирався зробити «записник» за підписом Етенсель... ах! аякже. Я ніколи з цим не змирюся, бо це страшенно несправедливо!!! Так, тисячу разів несправедливо!!
Я погано дихаю і плачу над своїм змарнованим існуванням. А подумати тільки, що я живу з нікчемами, які мене вбивають. Ні!.. хоч лусни з люті.

Примітки

Еміль де Жирарден помер 27 квітня 1881 року у віці 79 років. ↩
Осляче молоко (lait dʼânesse) — традиційний засіб від грудних недуг, який ще в XIX столітті призначали сухотникам. ↩
«Етенсель» (Etincelle, «Іскра») — псевдонім Марі Біар де Пейронні, яка підписувала «Carnet dʼun mondain» у «Фігаро» (див. запис за 19 березня 1881). ↩