Неділя, 24 квітня 1881

Княгиня, її чоловік, потім Енгельгардт, Черні. Поки княгиня везе мене на прогулянку до Лісу — уся компанія Гавіні, Одетта, Валентина, Лінзінген. Стіл накритий, за звичаєм, і весь час пригощають.
Потім імпровізована вечеря: четверо Карагеоргевичів, дю Сото, Байєль. Усі дуже веселі, але я сама ніби чимось зачеплена; а добродушні веселощі цих хлопців здаються мені браком гідності.
Сон, що віщує приниження. Зрештою, щоранку я починаю з того, що питаю себе, з якого боку прийде прикрість, яка неодмінно настане; це, я тепер певна, цілком визначена хвороба, що виникла внаслідок двох чи трьох тяжких підлот, які наслало на мене небо. Від цього, певно, можна вилікуватися — потрібен великий лікар-психолог, бо ж це таки неприродно, і ці невпинні побоювання спричинені нервовими розладами... Ах! яке ж усе це!.. Зрештою.
Про мене лихословлять, бо я художниця. Я уявляю собі, що́ про мене розповідають... певно, такі вигадки, що я аж заніміла б з подиву. Бог знає, що можуть наговорити... але ж і я необачна перед дурнями.
Днями при цій гусці, старій Чумаковій, я тихенько щось питаю в Алексіса, а коли Чумакова наполягала, щоб дізнатися, я кажу їй, мовби це щось страшенне, що таке можна сказати лише чоловікам, і то сміючись, ну, знаєте, з тим виглядом, що означає: я навмисне хочу бовкнути дурницю.
А ця дурепа нахиляється й питає мене, чи вгадала вона: — Ви сказали йому рогоносець, чи не так?
Я аж остовпіла.
Я працюю в 37-му — дівчинка років дванадцяти з оголеним торсом, мажу полотно за відсутності художника. Це не з претензією зробити картину, але так знаходиш рухи, та й мені подобається, коли є думка навіть в етюді.

Примітки

«Рогоносець» (cocu) — французькою чоловік, дружина якого зраджує. Слово було неприйнятним у пристойному товаристві, особливо з вуст молодої жінки. Марія вважає, що здогад старшої жінки промовисто свідчить про її власні думки.
№ 37: приватна майстерня Марії за адресою «вулиця ..., 37» (точна адреса не вказана), де вона працювала самостійно, поза Ательє Жюліана.