❦
Середа, 6 квітня 1881
Mercredi 6 avril 1881
Батько затримує мене до девʼятої, благаючи не йти працювати, але мій торс надто мене цікавить, і я знову бачу августійшу родину лише за обідом, після чого вони йдуть до театру, а я лишаюся сама. Мій батько геть не розуміє, як можна бути митцем і як це може принести славу. Часом мені здається, що він навмисне так думає.
Je suis retenue jusqu’à neuf heures par le père qui prie que je n’aille pas travailler mais mon torse m’intéresse trop et je ne revois l’auguste famille qu’à dîner, après quoi, ils s’en vont au théâtre et je reste seule. Mon père ne comprend pas du tout qu’on puisse être artiste et que cela puisse rapporter de la gloire. Je crois par moment qu’il fait exprès d’avoir de pareilles idées.
Простежте за останньою полемікою між Кассаньяком і Мітчеллом1, вона почалася, здається, у вівторок і скінчилася вчора. Жмені образ і лайки.
Suivez la dernière polémique entre Cassagnac et Mitchell, ça a commencé je crois mardi et fini hier. Des poignées d’insultes et de gros mots.
Жирарден2 сказав, що «це знецінення образи».
Girardin a dit que « c’est la déconsidération de l’injure ».
А Кассаньяк, на довершення всього, оспівує власні чесноти між двома рядками бруду на пана Мітчелла. Це я недобачаю, чи воно й справді гидке? Але тоді де ж герої, де чисті, де справжні??
Et Cassagnac pour comble qui chante ses propres vertus entre deux lignes de saletés contre M. Mitchell. Est-ce moi qui vois mal ou bien est-ce en réalité répugnant ? Mais alors où sont les héros, où sont les purs, où sont les vrais ??
Це й досі [не] бульвар Мальзерб, 151. Що не заважає мені обожнювати цього добродія. Яке ж це брудне! А дівчина Акар, а стара Кувле, а дитина? А імперський крах? А суперечності, слабкості, відступництва «Пеї»? То воно, виходить, не заважає Коханню?? Здається, ні. Але тоді з чого ж зроблене це почуття? Чому він єдиний чоловік, якому я могла б усе сказати, з яким уявляю себе щасливою скрізь, якого завжди знаходжу в будь-якій ситуації, що я вимріюю? Він — мета найвища? Хіба Одіффре нею не був протягом кількох місяців? Так, у дитинстві і з марнославства. А потім Антонеллі? Нічого. А Лардерель — швидкоплинне й принизливе божевілля, породжене смутком; цілу цю зиму я була мов несамовита після статті у «Фігаро» про «білий кошик» — Лардерель був хворобливою примхою, і триста тисяч франків його ренти на обрії.
Ce n’est toujours [pas] Boulevard Malesherbes 151. Ce qui ne m’empêche pas d’adorer ce monsieur. Est-ce sale ! Et la fille Acard et la mère Couvelet et l’enfant ? Et la dégringolade impériale ? Et les contradictions, les faiblesses, les palinodies du « Pays »? Ça n’empèche donc pas l’Amour ?? Paraît que non. Mais alors de quoi est-il fait ce sentiment ? Pourquoi est-il le seul homme à qui je pourrais tout dire, avec qui je me représente heureuse partout, que je retrouve toujours dans quelque situation que je me figure en rêves. Il est le but suprême ? Est-ce que Audiffret ne l’a pas été pendant quelques mois ? Oui, dans l’enfance et par vanité. Et puis Antonelli ? Rien. Et Larderel une folie passagère et avilissante, produite par les chagrins et j’ai été comme folle tout cet hiver après l’article du « Figaro » sur le panier blanc, Larderel c’était un caprice maladif et ses trois cent mille francs de rente en vue.
А втім, усі ці фертики, і Алексіс, і Соутцо, і Ґабріель — та я наробила б... величезних справ три роки тому, та й тепер, якби мала час. Я часом вигадую собі історії — і з Ґабріелем, і з іншими, — але навіть уві сні це не те... є лиш той, інший, і заради нього самого. Та що ж лишилося від нього самого.
Mais du reste ces petits freluquets et Alexis et Soutzo et Gabriel mais j’en aurais fait... des choses immenses il y a trois ans et même maintenant si j’avais le temps. Je m’invente quelquefois des histoires, et avec Gabriel et avec d’autres mais même en rêve ce n’est pas ça... il n’y a que l’autre et pour lui-même. Mais que reste t-il de lui même.
Його зовнішність? Тільки й того??
Son physique ? Seulement ??
Звідки ж тоді це братнє чи синівське почуття, ці мрії про чудові бесіди, про ніжну дружбу. Ця довіра... шалена, безмежна, це бажання все йому звірити; щоб він став для мене тим, ким ніхто на світі для мене не був, — другом, повірником, другим «я». Такі пансіонні подруги бувають у романах. Я ж ніколи такої не мала і не бажаю, бо певна, що всі ці дружби не встоюють перед світськими заздрощами чи іншими міркуваннями.
Pourquoi alors ce sentiment fraternel ou filial, ces rêves d’adorables causeries, de douce amitié. Cette confiance... folle, illimitée, ce désir de tout lui confier; qu’il me soit ce que personne au monde ne m’a été, l’ami, le confident, l’autre moi-même. On a des amies de pension comme cela dans les romans. Moi je n’en ai jamais eu et n’en souhaite pas, étant certaine que toutes ces amitiés ne tiennent pas devant les jalousies mondaines ou d’autres considérations.
Що ж, річ не в його зовнішності, тоді в чому? Я вважаю громадську людину в ньому позером і фальшивцем. А приватну людину? Я часто підозрювала його в усіляких ницостях і досі не вважаю його чистим, попри ту нездоланну самовпевненість, що змушує його завжди й попри все падати на всі чотири лапи у відомій лицарській позі. Як же я, отак його судячи, можу про нього думати? Є такі, що кохають потвор, але ті бачать у них янголів. А я ж не сліпа? Я, може, навіть надто суворо суджу... Але тоді???
Eh bien ce n’est pas son physique, alors quoi ? Je trouve le moral de l’homme public poseur et faux. Et l’homme privé ? Je l’ai souvent suspecté de toute espèce d’ignominies et je ne le crois encore pas propre malgré cet indomptable aplomb qui le fait quand même et toujours retomber sur ses pattes dans la pose chevaleresque bien connue. Comment le jugeant ainsi puis-je y penser ? Il y en a qui aiment des horreurs mais ceux-là les voient en anges. Mais moi, je ne suis pas aveugle ? Je juge peut-être trop sévèrement même... Mais alors ???
Зачекаймо із судженням... може, трапиться якийсь чоловік, до якого відчую Кохання, і тоді я побачу, що до цього було лиш... марево.
Attendons pour juger... il se trouvera peut-être quelque homme pour lequel j’aurai de l’Amour et alors je verrai que pour celui-ci ça n’a été qu’un... mirage.
А тим часом у серці чи в голові в мене лише він.
En attendant je n’ai que lui dans le cœur ou dans la tête.
Але... але я ніколи не скінчу, це незбагненно. Я не вважала себе здатною на такі ницості! Виходить, я можу задурити собі голову будь-ким? Якимось блазнем? та це ж дуже небезпечно — мені, що так розважливо міркувала! Я й досі міркую, але це ні до чого. Чи не божевільна я, що так принижую цього чоловіка, який не гірший за іншого і до того ж має якусь славу й талант?
Mais... mais je n’en finirais pas, c’est inexplicable. Je ne me croyais pas capable de telles bassesses ! Je puis alors me monter la tête pour n’importe qui ? Pour un saltimbanque ? mais c’est très dangereux, moi qui raisonnais ! Et je raisonne encore mais ça ne sert à rien. Ne suis-je pas folle d’avilir ainsi cet homme qui en vaut bien un autre et qui en outre a une sorte de gloire et de talent ?
Примітки
Робер Мітчелл — депутат-бонапартист від Ла-Реоля (Жиронда), що пристав до принца Наполеона, противника Кассаньяка всередині партії; улітку 1881 року він покинув бонапартистів (Journal du Lot, 11 серпня 1881). ↩
Еміль де Жирарден (1802–1881) — новатор дешевої французької преси; помер 27 квітня 1881 року. ↩