❦
Понеділок, 7 березня 1881
Lundi 7 mars 1881
Мені здається, що дочка про це знає, хоч мати й казала мені інше. Цього тижня саме вона мені позує.
Il me semble que la fille le sait malgré ce que la mère m’a dit. C’est elle qui me pose cette semaine.
Проклятуще життя! Ах! гарна ж я! Хоч іди топися в стічній канаві. По-перше, цілий день дивитися просто в лице панні де Вільвʼєй; до того ж, стурбована вчорашнім, я мажу казна-що і о пʼятій це стираю. Жюліан незадоволений, а що я добра душа, він вважає за обовʼязок виголосити тираду й каже мені:
Sacré existence ! Ah ! je suis belle. C’est à aller se noyer dans un égoût. D’abord de regarder en face Mlle de Villevieille toute la journée; du reste tracassée par hier je fais une saleté que j’efface à cinq heures. Julian n’est pas content et comme je suis bonne fille il se croit obligé à une tirade et me dit:
— Бачите, навіть якби ця картина була завершена, і завершена добре, їй усе одно бракуватиме однієї якості.
— Voyez-vous ce tableau serait fini et bien fini qu’il lui manquera toujours une qualité.
— Якої?
— Laquelle ?
— Якості живопису...
— La qualité de peinture...
— Я тут нічого не вдію, пане.
— Je n’y puis rien monsieur.
— ...а це через те, що ви не завершуєте з одного маху...
— ... et cela tient à ce que vous ne finissez pas du coup...
Але слово вже було сказане, на превелику втіху Амелі, і жодні пояснення вже не зараджували. Цей бовдур Жюліан і сам це зрозумів з мого зблідлого обличчя і з того, як я складала фарби на палітрі. Можна бути найсуворішим, але такого не говорять; він уже шість років каже Амелі, що в неї погано намальовано, але ж не каже їй: «ви ніколи не вмітимете малювати».
Mais le mot était dit à la suprême jubilation d’Amélie, les explications ne servaient de rien. Cette grosse bête de Julian l’a compris lui-même à ma figure blême et à la façon dont je fais ma palette. On peut être tout ce qu’il y a de plus sévère mais on ne vient pas dire des choses pareilles, il dit à Amélie depuis six ans que c’est mal dessiné mais il ne vient pas dire - vous ne dessinerez jamais.-
Сказав він мені це, мабуть, щоб догодити їй (це ж вона домоглася, щоб його нагородив її родич Леон Сей), і щоб винагородити її за Тонієву суворість. У суботу вона сказала, що їй начхати на Тоні, який говорить одне, коли учениця тут, і інше, коли учениця відвернеться. Це була крапелька отрути в тій радості, яку дали мені його слова. Але якщо Тоні такий, то чому ж він не дочекається, поки Амелі та інші відвернуться, щоб сказати їм правду в очі.
Il m’a dit cela peut-être pour lui faire plaisir, (c’est elle qui l’a fait décorer par Léon Say son parent,) et pour la dédommager des sévérités de Tony. Samedi elle a dit qu’elle se fichait pas mal de Tony qui disait une chose quand l’élève était là et une autre quand l’élève avait le dos tourné. C’était une petite goutte de poison dans le plaisir que j’avais de ce qu’il m’avait dit. Mais s’il est ainsi Tony pourquoi n’attend-il pas qu’Amélie et d’autres aient le dos tourné pour leur dire leurs vérités.
Усе це безглуздо й сміховинно, але я не можу не лютувати, думаючи про теперішню радість Амелі та про те, як вона тішиться, звіряючись служниці, перед якою все перебільшить, — вона така брехуха, що аж страшно.
Tout cela est bête et ridicule mais je ne puis m’empêcher de rager en pensant à la joie d’Amélie maintenant et au bon sang qu’elle se fait en faisant ses confidences à la bonne à qui elle exagérera la chose, elle est si menteuse que ça en est épouvantable.
Отже, я плачу за продерту картину, плачу за раму картини, яку роблю для Жюліана і через яку він сказав мені сьогодні оту річ. До того ж я бачуся з Вільвʼєй. Вона навіжена, та її мати. Просити в мене пʼять тисяч франків — і де я їх візьму.
Donc je paye le tableau crevé, je paye le cadre du tableau que je fais pour Julian et pour lequel il m’a dit cette chose aujourd’hui. En outre je vois Villevieille. Elle est folle sa mère. Me demander cinq mille francs et où les prendrai-je.
Хіба до молодих дівчат звертаються з такими проханнями? Хіба це делікатно? А ще ці обіцянки підтримки? Хіба й це делікатно?
Est-ce qu’on fait de ces demandes aux jeunes filles ? Est-ce délicat ? Et puis ces promesses d’appui ? Est-ce encore délicat ?
Що вона собі думає? О ці зубожілі й безгрошові маркізи! Не знаю, чи їхня дурна пиха огидна, чи жалюгідно сміховинна. Зрештою, це вона спробувала мене використати, а засоромлена й вибита з колії — я. Я телеграфувала панові Башкирцеву, і якщо він пришле гроші, я віддам їх їм, кажучи собі при цьому, що я ідіотка. Зазвичай моя найбільша втіха — ставати людям у пригоді, я часто мріяла про щастя витягти когось зі скрути. Чому ж тут я обурена й сповнена відрази.
Qu’est-ce qu’elle pense ? Ô ces marquises déchues et besogneuses ! Je ne sais si leur sot orgueil est odieux ou misérablement ridicule. Enfin c’est elle qui a fait une tentative d’exploitation et c’est moi qui en suis honteuse, détraquée. J’ai télégraphié à M. Bashkirtseff et s’il envoie l’argent je le leur donnerai tout en me disant que je suis idiote. Généralement mon plus grand plaisir c’est d’obliger les gens, j’ai rêvé bien souvent un bonheur que j’aurais de tirer les gens d’embarras. Pourquoi donc ici je suis révoltée et dégoûtée.
І навіщо було Жюліанові пояснювати Вільвʼєй, отак при мені, мої вади в живописі! Він божевільний, цей чоловік: хіба вона мені мати чи, може, я дурепа? Тут старий Жюліан зробив щось таке, чого я не забуду, цього вже не виправити. Я принижена, а картина мені так огидла, що я з насолодою продерла б її, якби це не справило Амелі стільки втіхи.
Et qu’est-ce que Julian avait besoin d’expliquer à Villevieille là devant moi, mes défauts en peinture ! Il est fou cet homme, est-ce qu’elle est ma mère ou suis-je imbécile ? Là, le père Julian a fait quelque chose que je n’oublierai pas, ça ne se répare pas. Je suis humiliée et dégoûtée du tableau que je crèverais avec délices si ça ne faisait tant de plaisir à Amélie.
Через це мене не тішить моя стаття, надрукована в «Громадянці»1. Прочитайте також статтю Юбертіни — вона надзвичайно прикметна.
Ça m’empêche d’être contente de voir mon article imprimé dans La Citoyenne. Lisez aussi celui de Hubertine qui est très remarquable.
І навіщо їй було додавати, що її дочка ось-ось зробить, два шанси проти одного, превеличезну партію. Хто в це повірить? І те, як вона говорила... ця жінка, певно, звикла до таких речей... а втім, я й досі не отямлюся!
Et puis qu’est-ce qu’elle avait besoin d’ajouter que sa fille était à la veille de faire, deux chances contre une, un grandissime mariage. Qui est-ce qui va croire ça ? Et la façon dont elle a parlé... cette femme doit avoir l’habitude de ces choses... du reste je n’en reviens pas !
І ось я отримую новий лист від маркізи; треба сказати, що я була написала їй, що дещо роблю в цій справі і сподіваюся на успіх. Це мене геть вибиває з колії. Усе це мали б влаштувати мені після картини.
Voici que je reçois une nouvelle lettre de la marquise, il faut dire que je lui avais écrit pour dire que j’avais une démarche et que j’espèrais réussir. Cela me trouble absolument. On aurait dû me faire cela après le tableau
Примітки
Марія дописала статтю про мистецтво до феміністичної газети Юбертіни Оклер «La Citoyenne», заснованої на початку 1881 року. Юбертіна Оклер (1848–1914) була найрадикальнішою французькою суфражисткою тієї доби, засновницею «Товариства за права жінок» (Société du droit des femmes). ↩