❦
Вівторок, 22 лютого 1881
Mardi 22 février 1881
Ми помирилися з Жюліаном; я сказала йому: пане Жюліане, ну що ж ви, невже ви довіку матимете на мене серце за те, чого я не робила навмисне. Підійдіть-бо й виправте мене! І він підійшов із дуже гідним виглядом і сказав, що коли я визнаю свою провину, то й гаразд.
Nous avons fait la paix avec Julian, je lui ai dit: M. Julian eh ! quoi me garderez-vous toujours rancune d’une chose que je n’ai pas faite exprès. Venez donc me corriger ! Et il est venu d’un air très digne en disant que puisque je reconnaissais avoir tort c’était bien.
Я нічого не відповіла, бо я не винна, але я ненавиджу чвари, і це збивало мені роботу над картиною.
Je n’ai rien répondu parce que je n’ai pas tort, mais je déteste les brouilles et cela me détraquait le tableau.
Що ж до де Дайєнс — ось її лист. Ми більше не вітаємося. Це безглуздо, але я ненавиджу історії. Можливо, я й завинила, що не ходила до них, але кілька разів була ладна піти і не пішла єдино тому, що вони влаштовували мені сцени, аби я приходила.
Quant à de Daillens voici sa lettre. Nous ne nous saluons plus. C’est bête mais je déteste les histoires. J’ai peut-être eu tort de ne pas aller chez elles mais j’étais plusieurs fois sur le point d’y aller et n’y suis pas allée uniquement parce qu’elles me faisaient des scènes pour que j’y aille.
Ґавіні надіслав мені квитки на вчора, але ми не сподівалися нічого цікавого, і я віддала їх княгині. Почитайте «Фігаро».
Gavini m’avait envoyé des billets pour hier, mais on ne s’attendait à rien de drôle et je les ai donnés à la princesse. Lisez le Figaro.
Я мало не плакала — спершу від люті, що проґавила це, а потім від завершальної промови Ґамбетти.1
J’en ai presque pleuré d’abord de rage d’avoir manqué ça et puis de la péroraison de Gambetta.
— Нація висміє цей розрахунок, вона зуміє його зрозуміти, вона зуміє відрізнити тих, хто її дурить і хоче збити з пуття, від тих, хто любить її до смерті. —
- Ce calcul sera bafoué par la nation, elle saura bien le comprendre, elle saura distinguer entre ceux qui la trompent et veulent l’égarer et ceux qui l’aiment jusqu’à la mort.-
Це «до смерті» перехоплює мені горло. Я стою навколішки перед цим чоловіком, а Кассаньяк постає переді мною безглуздим, блідим, нікчемним. Що я можу любити в цій позолоченій посередності? Ґамбетта одним словом підкоряє вас і зачаровує.
Ce jusqu’à la mort me prend à la gorge. Je suis à genoux devant cet homme et Cassagnac m’apparaît dépourvu de sens, pâle, misérable. Qu’est-ce que je puis aimer dans cette médiocrité dorée ? Gambetta avec un mot vous domine et vous enchante.
То що ж було б, якби я почула, а не прочитала!
Qu’est-ce donc si j’avais entendu au lieu de lire !
Пані Ґавіні та Сент-Аман приходять близько шостої. Сент-Аман приніс мені ще одну зі своїх книжок із дарчим написом. «Останні роки Марії-Антуанетти»2 — це чарівно, а Марія-Антуанетта — сюжет, що вічно витискатиме сльози.
Mme Gavini et Saint Amand viennent vers six heures. Saint Amand m’a apporté encore un de ses livres avec une dédicace. « Les dernières années de Marie-Antoinette », c’est charmant et Marie-Antoinette est un sujet à tirer éternellement des larmes.
Примітки
Леон Ґамбетта (1838–1882) — лідер республіканців, на той час голова Палати депутатів, уславлений своїм ораторським мистецтвом. ↩
Сент-Аман — це Артюр-Леон Імбер де Сент-Аман (1834–1900), автор популярної серії книжок про жінок Версаля; названий Марією заголовок близький до його книжки La Dernière Année de Marie-Antoinette (1880) (fr.wikisource, «Guide bibliographique de la littérature française de 1800 à 1906»). ↩