Четвер, 10 лютого 1881 — Зошит 091

CZ ENUKFR

— Бувши свідомою чи несвідомою причиною всіх моїх прикрощів, бо це ваша провина, що я провела й досі проводжу свою молодість під замком, не бачачи нікого, крім якихось Музе чи старих Ґавіні та інших подібних особин.
Отже, бувши причиною моєї моральної смерті, ви могли б принаймні не дошкуляти мені ще й набридлою примовкою про мою фізичну смерть.
На жаль, я почуваюся чудово і, певно, ще довго маю тягнути своє існування між старими дівами в майстерні, тіткою та панною Ельсніц.
Замість відповідати безглуздими гримасами на чутки про мою вигадану хворобу, вам слід було б подумати про серйозні речі, а надто подумати про те, що мені й так досить прикрощів на землі, щоб до них додавати ще й те, що мене оголошують при смерті, та інші дурниці, від яких я лютую. То ви конче хочете, щоб щось вигадали? Може, це вже й зробили якісь недовчені коновали, як той дикун Требінський. Раніше приводом для драм був Жорж, а тепер це я.
Au lieu de répondre par de folles grimaces le bruit de ma maladie imaginaire vous devriez penser aux choses sérieuses, penser surtout que j’ai assez d’embêtements sur la terre sans qu’on y ajoute encore celui de me dire mourante et autres stupidités qui m’enragent. Vous voulez donc absolument qu’on invente quelque chose ? C’est peut-être déjà fait par des apprentis-vétérinaires comme le sauvage Trebinsky. Avant, le prétexte à drames était Georges, à présent c’est moi.
Замість говорити мені про свою любов, згадайте, що ви морально вбили мене — ви і ваш Жорж. Досить уже з мене цих трагедій.
Повторюю вам, що почуваюся добре і дуже цим засмучена. Але якщо я не вмираю від хвороби, то знайду собі щось інше, коли остаточно втрачу надію вирватися з того жахливого й огидного життя, яке ви мені влаштовуєте.
Марі.