❦
Понеділок, 27 грудня 1880
Lundi, 27 décembre 1880
Амелі вирішує писати майстерню в пʼятдесят третьому номері. Але цей Жюліан нестерпний. Він гадає, що грається в роботу, кепкуючи. А мене це лютить. Розумієте, з усіма цими ученицями, що снують туди-сюди, мені треба знати, який план я можу... а втім, ось: я прошу Амелі гукнути Жюліана в трубу, він відповідає, що більше нічого мені пояснювати не має і що ті, хто хоче працювати, знаходять для цього способи.
Amélie se décide à faire l’atelier du 53. Mais ce Julian est insupportable. Il croit jouer au travail en persiflant. Moi cela m’enrage. Vous comprenez avec toutes ces élèves qui vont et viennent il faut que je sache quel plan je puis... du reste voilà, je prie Amélie de siffler Julian, il répond qu’il n’a rien de plus à m’expliquer et que les gens qui veulent travailler en trouvent les moyens.
Принаймні так мені переказує Амелі, припавши вухом до труби, тож я обурено вигукую, що мені все ж треба знати, чи можна зробити в перегородці той отвір, про який ішлося, а ця дівка каже в трубу, ніби я питаю, чи можу розраховувати, що перегородку зламають. Звісно ж, він відповідає, що ні, і мені вже не лишалося чого передавати через цю послужливу Амелі... Та ні, це обурливо! Ось уже скоро рік, не рахуючи того, що було раніше, я роблю все на світі, щоб прихилити її до себе, — дрібні знаки уваги, гостинці, я щодня запрошую її снідати зі мною, словом, я з нею сама привітність, а ця ница натура не може здолати своїх дурних заздрощів і ворожості до мене. Під три чорти все це! Ах, якою лихою, заздрісною й підступною я була б із насолодою, якби мала на те змогу!
Du moins c’est Amélie qui l’oreille au tuyau me le dit, alors je me récrie qu’il faut pourtant que je sache si on peut pratiquer dans la cloison une ouverture dont on a parlé et cette fille qui dit au tuyau que je demande si je puis compter qu’on abattra la cloison. Naturellement il répond que non et je n’avais plus rien à faire dire par cette complaisante Amélie... Aussi non c’est révoltant ! Voilà bientôt un an, sans compter auparavant que je fais tout au monde pour me la bien disposer, petites attentions, gâteries, je la fais déjeuner tous les jours avec moi, enfin je suis tout ce qu’il y a de gentil pour elle et cette nature basse ne peut vaincre sa bête envie et son hostilité envers moi. Au diable tout cela ! Ah comme je serais méchante, envieuse et perfide avec volupté, si j’en avais les moyens !
Тож я пишу це Жюліанові й сама кладу йому на стіл, за яким він сидів. Але ж цей чоловік неодмінно розповість це служниці чи Амелі. Ах! Тьху!
Donc j’écris ceci à Julian et le lui mets moi-même sur son bureau devant lequel il était assis. Mais cet homme le racontera bien à la bonne ou à Amélie. Ah ! pouah !
Переписаний лист · Billet de Marie à Julian, 27 décembre 1880Пане,Monsieur,Ви не хочете дати мені жодних вказівок. А я ж не можу скомпонувати свій ескіз, не знаючи, де мені стати й яким простором я можу розпоряджатися. Це найважливіше. Ескіз буде зовсім інший залежно від того, чи стану я в тому чи в тому кінці майстерні. Ви це чудово розумієте. Я ніколи не вимагала, щоб ламали будинок, але треба ж відвести мені якесь місце. Хоч би яке шалене було бажання працювати, без цього нічого не вдієш. Але якщо, поміркувавши, ви вважаєте, що я не можу зробити цю картину, скажіть мені відверто — це любʼязніше, ніж доводити мене до того, щоб я сама від неї відмовилася, кепкуючи з мене, що геть позбавляє мене духу. тощо.Vous ne voulez me donner aucune indication. Je ne puis pourtant pas composer mon esquisse sans savoir où je dois me mettre et de quelle place je puis disposer. C’es essentiel. L’esquisse sera tout autre selon que je me placerai à l’un ou l’autre bout de l’atelier. Vous le comprenez très bien. Je n’ai jamais demandé qu’on démolisse la maison mais il faudrait m’accorder un certain espace. Avec le plus furieux désir de travail on ne peut rien sans cela Mais si en réfléchissant vous pensez que je ne puis faire ce tableau dites-le moi franchement c’est plus gentil que de m’amener à y renoncer de moi-même, en me persiflant ce qui me décourage tout à fait. etc.
Це теж правда, але я таки божевільна, що вірю, ніби мені може випасти щось добре.
C’est vrai aussi, mais je suis bien folle de croire qu’il peut m’arriver du bien.
Портрет Наше йде погано, докучає мені, дратує мене!
Le portrait Nachet va mal, m’obsède, m’embête !
А ще в пальцях у мене сидить біс, я вже й не знаю, як я раніше це робила, наче я зробилася іншою.
Et j’ai un diable dans les doigts, je ne sais plus comment je m’y prenais avant, il semble que je sois une autre.
Та дитино моя, скажете ви, ви ж хворі. Я певна, що якби мені випало щось добре для Салону чи якась інша радість, ніякої хвороби вже й не було б.
Mais mon enfant, direz-vous, vous êtes malade. Je crois bien que s’il m’arrivait où une bonne chose pour le Salon ou quelque autre joie il n’y aurait plus de maladie.
Коліньйон завжди казала мені дбати про почерк: здається, казала вона, ви не наважуєтеся виводити літери стрункими, вони видаються стриманими, наче на них щось тисне, — зусилля, а потім приплюснення... Це все моє життя.
Collignon me disait toujours de soigner mon écriture, il semble disait-elle, que vous n’osez pas faire vos lettres élancées, elles paraissent retenues, comme si quelque chose pesait sur elles, un effort et puis un aplatissement... C’est toute ma vie.
Я певна, що Амелі вела проти мене якусь підпільну роботу або що вона впевнена, що я не зможу дістати досить місця для свого великого полотна; вона була аж надто задоволена й зловтішно сміялася. Маю нещастя надто гостро все сприймати: злоба мене заморожує, позбавляє духу. Я, так би мовити, відчуваю недоброзичливість у повітрі — і ціпенію.
Je crois bien qu’Amélie a fait contre moi quelque travail souterrain ou qu’elle a la certitude que je ne puis avoir assez de place pour ma grande toile; elle était trop contente et riait d’un air méchant. J’ai le malheur de m’impressionner très fort, la méchanceté me glace, me décourage. Je sens la malveillance dans l’air pour ainsi dire et suis paralysée.