❦
Четвер, 23 грудня 1880
Jeudi, 23 décembre 1880
Оскільки було вже пізно, я облишила портрет і взялася за ескіз, усе ще шукаючи щось для Салону. Приходить Жюліан і йому це дуже подобається, тож я йду з ним до передпокою й питаю, чи могло б це підійти.
Comme il se faisait tard je quittai le portrait et me mis à faire une esquisse cherchant toujours pour le Salon. Julian arrive et trouve cela très joli, alors je vais avec lui dans l’antichambre et demande si cela pourrait faire l’affaire.
Та звісно, дуже добре, тільки це сюжет спокійний і дівочий, а він гадав, що я знайду щось більше... А потім він уже вдесяте, не менше, дорікає мені, що я написала пані Наше не на більшому полотні й не з більшим убранням — словом, для виставки. Треба вам сказати, що ця набридла пісня вертається щоразу, коли я заговорюю про Салон. Але щоб ви зрозуміли, як це на мене діє, треба вам сказати, що цей портрет мені не подобається й мене не тішить, що я роблю його з любʼязності, що в моделі немає нічого захопливого, що я роблю його, бо в хвилину сердечного пориву я пообіцяла. Той ідіотський сердечний порив, через який я ладна віддати все й сушу собі голову, чим би таким обдарувати й як би краще догодити будь-кому, геть усім. І не подумайте, що це трапляється зі мною рідко! Майже завжди так, окрім тих випадків, коли я надто роздратована... та й то.
Mais oui, très bien, seulement c’est un sujet calme et de jeune fille et il croyait que je trouverais quelque chose de plus... Et puis il me reproche pour la dixième fois au moins de ne pas avoir fait Mme Nachet sur une toile plus grande et avec plus de robe, enfin pour l’exposition. Il faut vous dire que cette scie revient chaque fois que je parle du salon. Mais pour que vous comprenez l’effet que cela me fait il faut vous dire que ce portrait ne me plaît et ne m’amuse pas, que je le fais par complaisance, que le modèle n’a rien d’empoignant, que je le fais parce que dans un moment d’expansion j’ai promis. Cette expansion idiote qui fait que je donnerais tout et me creuse la cervelle pour savoir ce que je pourrais bien offrir et comment je ferais mieux plaisir à n’importe qui à tout le monde. Et si vous croyez que ça m’arrive rarement ! C’est presque toujours comme ça, sauf quand je suis trop ennuyée... et encore.
Це навіть не чеснота, це в моїй натурі — хотіти ощасливити геть усіх, і ось я розпалююся, дурні розчулення! Ви цього не знали, а я уславилася егоїсткою, — ось і поєднайте це докупи.
Ce n’est même pas une qualité, c’est dans ma nature de vouloir faire le bonheur de tout le monde et alors emballée, des attendrissements bêtes ! Vous ne saviez pas cela et je passe pour égoïste, arrangez cela ensemble.
Отже, цей портрет, який мені кортить уже закінчити, мені раз у раз тицяють під ніс через цю виставку, що непокоїть мене вже рік, про яку я мрію і на яку покладаю такі шалені надії. Це, каже він, наче для того, щоб я нічого не виставила; я кажу наче, бо для мене було б надто жорстоко, якби ви подумали, що це правда... А потім знов оця набридла пісня про портрет, який мені, каже він, краще робити в майстерні, — так я зроблю його ліпше. Словом, ось вам моя виставка.
Donc ce portrait que j’ai hâte d’avoir fini, on me le met sous le nez à toute minute pour cette exposition qui me préoccupe depuis un an, à laquelle je rêve et sur laquelle je fonde de si folles espérances. Cela dit-il semble que c’est pour que je n’expose rien, je dis il semble parce que il serait trop cruel pour moi si vous pensiez que c’est vrai... Et puis toujours cette scie du portrait que je ferais bien, dit-il de faire à l’atelier, je le ferai mieux ainsi. Enfin voilà mon exposition.
Після цього ви не здивуєтеся, що я повернулася додому зі стиснутими щелепами, боячись поворухнутися, щоб не залитися слізьми, і що я тепер ридаю в три струмки. Та й треба було бути божевільною, щоб вірити в бодай якусь можливість для мене.
Ceci dit vous ne serez pas étonnés que je sois revenue à la maison les mâchoires contractées et craignant de faire un mouvement de peur de fondre en larmes et que je pleure comme un veau à présent. Aussi fallait-il être folle pour croire à quoique ce soit de possible, pour moi.
О небуття.
Ô néant.
А тепер усе ятриться, і від питання про Салон я б закричала.
Et maintenant c’est envenimé et la question du Salon me ferait pousser des cris.
Ось де я після трьох років праці. «Треба було б зʼявитися як феномен», — казав Жюліан.
Voilà donc où j’en suis après trois ans de travail. « Il faudrait arriver phénomène » disait Julian.
Але я не змогла. Ось три роки, і що я зробила, що я таке? Ніщо. Тобто я тепер добра учениця — та й годі, але феномен, удар грому, блиск... його вже немає. Це вражає мене, як велике несподіване лихо... і правда така жорстока, що я вже намагаюся вірити, ніби перебільшую. Мене зупинив саме живопис: поки йшлося про малюнок, я «приголомшувала» викладачів, але ось уже два роки я пишу фарбами. Я вище за добрий середній рівень, я знаю, я навіть виявляю надзвичайний хист, як каже Тоні, але мені треба було чогось іншого — словом, цього немає. Та я приголомшена цим, наче сильним ударом по голові, і варто мені торкнутися цього бодай краєчком думки, як стає страшенно боляче. А сльози ж!
Mais je n’ai pas pu. Voilà trois ans et qu’ai-je fait, que suis-je? Rien. C’est-à-dire que me voilà bonne élève et voilà tout, mais le phénomène, le coup de foudre, l’éclat... il n’y [a] plus personne. Cela me frappe comme un grand désastre inattendu... et la vérité est si cruelle que j’essaye déjà de croire que j’exagère. C’est la peinture qui m’a arrêtée tant qu’il s’agissait de dessin, « j’épatais » les professeurs, mais voilà deux ans que je peins. Je suis au-dessus de la bonne moyenne je sais, je montre même des dispositions extraordinaires, comme dit Tony, mais il me fallait autre chose, enfin, ça n’est pas. Mais j’en suis assommée comme d’un grand coup sur la tête et je ne peux y toucher du bout de la pensée sans que cela me fasse horriblement mal. Et les larmes donc !
Оце добряче «прикрашає» очі. Я пропаща, я кінчена, мертва — і яка ж страшна лють! Мені прикро за себе.
Voilà qui arrange bien les yeux. Je suis perdue, je suis finie, morte et quelle rage affreuse ! Je suis navrée de moi.
Ах! Боже мій. Я божеволію від думки, що помру в забутті!
Ah ! Mon Dieu. Je deviens folle en pensant que je vais mourir dans l’oubli !
Я надто у відчаї, щоб цього не сталося.
J’en suis trop au désespoir pour que ça n’arrive pas.