Вівторок, 21 грудня 1880

Ось уже два дні в мене знов прокинулася ніжність до Кассаньяка, і я ледве можу собі це пояснити, бо поглядів цього чоловіка я не поділяю й не вважаю щирими, що ще гірше. Якби його фанатизм був справжній, я не змогла б його терпіти, якби нам випало жити разом. Його лінія поведінки в політиці видається мені такою безглуздою, що я не змогла б утриматися й повторювала б йому це цілісінький день. Мій щирий республіканізм обурюється проти цієї ролі монархіста й «консерватора» — безглуздого означення, яке вживають щодня. Так само й щодо «революціонера» в застосуванні до республіканців. А коли вже не можуть назвати їх так по совісті, то звуть їх ситими, відгодованими, такими, що прагнуть тиранії. О добра віро! О здоровий глузде!
Отже, як громадянина я не можу терпіти Кассаньяка, як політик він мій ворог, і я вважаю його безглуздим і безперспективним.
І я не знаю, чи воліла б я вірити, що він переконаний, ніж вірити, що він грає роль. Ні, я воліла б, щоб він сказав мені, що, ступивши на цей шлях, він змушений ним іти, але сам у це не вірить, — він не настільки дурний, щоб бути щирим. Мене дивує, що я віддаю перевагу комусь, із ким не зовсім згодна, чи радше це бентежить мене й заважає мені його любити... Ні, я нікого не люблю, лише вряди-годи цей повертається, і здається, ніби він єдина можлива істота.
А проте я його мало бачила, і те, що я про нього думала й писала, страшенно непропорційне до того, чим ми були одне для одного, — двоє чужих людей. Але я у своїй самотині все це виткала, я тягла нитку так довго й уперто, аж постала тканина, достатньо велика, щоб огорнути мене всю.
Ми з Кассаньяком ніколи не обмінялися жодним розважливим словом, жодним щирим переконанням, жодною серйозною думкою; часом він говорив добре, але як оратор; ми розмовляли лише один раз, на Єлисейських Полях, 71, коли він прийшов на вечерю, та й то я так боялася, що весь час сміялася, пальці в мене крижаніли, обличчя пашіло, а голос здавлювало бозна-що. Силкуючись відповідати сміливо, я часто лишалася як дурепа, чуючи ці освідчення в дружбі та його присягу дивитися на мене лише як на сестру. Отже, ми розмовляли тільки той раз, та й то! Тому й страшно, яких розмірів набувають речі, коли маєш усі свої дні на роздуми про них і коли впродовж місяців жодне нове враження не приходить потіснити давнє.