Вівторок, 30 листопада 1880

У суботу я ходила дивитися Père Prodigue. У неділю Сент-Аман і Черні та Ґавіні, потім у понеділок до Французького театру.
А потім — приїзд такого собі пана Требінського, родовитого й, схоже, багатого, кузена Доменіки. Я ще не бачила цього пана, який приходив двічі, приносячи східні тканини й прикраси від мами.
А ще Поль одружився. І зробив це так хвацько, що я подарую їм щось на згадку.
Батько, та сама дівчина та її сестра виходять прогулятися своїм парком; не пройшли вони й десяти кроків, як пʼятдесят чоловіків кидаються вперед, викрадають інфанту й жбурляють її в екіпаж, що мчить учвал. Батька й сестру, заткнувши їм роти, схопили й, наче пакунки, віднесли назад до їхньої шляхетної оселі. Пʼять екіпажів, запряжених шісткою коней кожен, були розставлені вздовж дороги, тож загін солдатів та офіцери, послані навздогін утікачам, прибули лише за півгодини після завершення обряду.
Ці побіжні подробиці мені пише Поль.
Жюліан казав мені про Антонена Пруста, якого, можливо, варто написати для Салону; у всякому разі він подбає, щоб знайти мені когось. Це мене трохи втішає!
Я щойно від пані де Брімон, яка була... втім, ми обидві аж розпливалися в любʼязностях. Вона поцілувала мене чотири рази.
Я перлина, а зовсім не жінка. Ось так.

Примітки

У Марі: «un Père Prodigue» — пʼєса Александра Дюма-сина Le Père prodigue («Блудний батько»); назву подано мовою оригіналу. ↩