Неділя, 21 листопада 1880

Учора день минув у гасанні з Маґдлен Дельсарт найвіддаленішими кварталами в пошуках моделі для конкурсу. Снідали ми тістечками, у екіпажі. Увечері — невеличкий вечір у пані Енґельгардт. Я туди йду, щоб про мене не казали, ніби я хвора. Ми знайомимося з кількома російськими дамами, але нікого не запрошуємо, крім Тома де Барбарена, який прийшов дуже пізно. Балакали й пили чай.
Сент-Аман приходив сюди викидати свої вибрики десь о першій, водночас прийшли Чумакови, потім Берта, потім пані Енґельгардт — подякувати мені, що я завітала, «я, яка нікуди не ходжу і яка виявила найбільшу у світі люб'язність, зробивши виняток на її користь».
Потім тато й мати Дені.
Потім ми йдемо до доктора Потена, Берта проводжає нас аж туди. Вона скаржиться на переслідування своєї сестри — старої діви, та матері, яка тішиться тим, що сварить її з чоловіком.
У малої сльози в голосі. Боже мій, цілком можливо, що її переслідують, у родинах таке буває, але це не завадить усьому Парижу казати, що вона коханка малого Блана.
Що вона має коханця, та ще й багатого коханця, було неминуче — з огляду на такого чоловіка. Я знала це ще до весілля. Та дарма.
Ідеться про мене. Я читаю брошуру Еміля де Жирардена «Рівна чоловікові». Вона тягуча, попри певну різкість, і логіка в ній зовсім не логічна. Але попри все це добре, бо це на користь рівності. Треба, щоб мої неділі йшли на підготовку до іспитів, треба, щоб я була принаймні, принаймні бакалавром словесності, коли жінка вийде зі свого приниження. А потім піду до Юбертіни Оклер наступної неділі, вулиця дю Кай, № 12.

Примітки

Юбертіна Оклер (1848—1914) — провідна французька суфражистка й феміністична активістка.