Неділя, 5 вересня 1880

Водзінський проводжає нас до театру, де оголосили лекцію Рошфора, але Рошфора ні слуху ні духу, ми вертаємося ні з чим, Водзінський їде на перегони, а ми до Виставки Палацу промисловості, оглянути прикладні мистецтва в промисловості, а на першому поверсі виставку творів покійного Т. Кутюра. Ми зустрічаємо старого Чумакова, якого привозимо до себе додому і з яким дві години гомонимо про живопис за чаєм, а о пів на шосту приходять Моро.
Водзінський приходить на обід і веде нас послухати циган до «Мадрида», там за першим столом сидить прекрасна Одетта зі своїм чоловіком Делатром і Монтгоммері. Вона пошепки питає мене, чи я виходжу за Сент-Амана. Плітка Пльоткаря шириться.
Та не про це йдеться, повернувшись, я роздягаюся догола й застигаю, вражена красою свого тіла, наче ніколи його не бачила. Треба замовити свою статую, але як? Не вийшовши заміж, це майже неможливо. А це конче треба, бо я ж тільки подурнішаю з лиця, зіпсуюся... Треба взяти чоловіка лише для того, щоб замовити свою статую, та ні, чоловік, можливо, з'явиться лише за кілька років, а замовити себе треба тепер. Це дуже дорого коштує, щонайменше десять тисяч франків самий лише гіпс, бо ви ж добре розумієте, хто це зробить, — Сен-Марсо.
Головне — це гроші, де взяти десять тисяч франків? А бувши заміжньою, я знайду цю суму.
Що ви скажете про цей почерк? Цілковито чоловічий почерк, чи не так?