Четвер, 12 серпня 1880

Ми вирушаємо верхи — Пльоткар, я і одна дуже мила панна, імені якої я не знаю. От розкажіть мені про Мон-Дор, коли від нього віддаляєшся. Оце так! Ми їдемо в гори, і це чарівно. І ця прогулянка не завадила мені малювати. Перед тим сталася навіть пригода: мій клунок відчіпляється від сідла. Пльоткар змушений злізти його підняти, але, злізши, треба було знову сісти, а його сідло оберталося від найменшого зусилля; лише вилізши на стовбур дерева, він зумів це зробити, спершу впіймавши за хвіст норовисту шкапу, та й то не одразу, а оскільки тварина відступила вбік, він повис у найкумеднішій позі...
Ось промови Ґамбетти, дуже вправні. Я вже давно хотіла почути, щоб мені сказали все це... відповідь на злостиві нападки колег-республіканців, точніше радикалів чи непримиренних. Ах! звісно, панові Рошфору з його розумом паризького шибеника є чого заздрити й шаленіти; я навмисне бережу газету пана Клемансо, бо це один із найзаздрісніших.