❦
Неділя, 4 липня 1880
Dimanche 4 juillet 1880
Учора я відіслала Соутцо дисертацію, переписану писарем. Та можу сміливо сказати: це винятково для мене самої, він не зрозуміє, а я втішатимуся самим лише задоволенням, що створила шедевр. Ось вам нікчемна істота, що лишила по собі сліду не більше, ніж хтозна-що. А проте мені прикро, що я поводилася по-материнськи й дозволила, щоб він, охоплений усіма своїми дурними відчаями, поклав свою таку пересічну голову мені на плече.
J’ai envoyé hier à Soutzo la dissertation copiée par un écrivain public. Mais je puis bien le dire c’est uniquement pour moi, il ne comprendra pas et je ne jouirai que du plaisir d’avoir fait un chef-d’œuvre. En voilà un être nul et qui n’a pas plus laissé de trace que je ne sais quoi. Pourtant je suis mécontente d’avoir été maternelle et d’avoir permis qu’en proie à tous ses sots désespoirs, il mit sa tête si ordinaire sur mon épaule.
Маленька Міранда приходить мене провідати, і ми возимо її в Булонський ліс, а потім, близько сьомої, до Ґавіні, але це мене виснажує. Однак мені потрібні квитки до Палати на завтра.
La petite Miranda vient me voir et nous l’emmenons au Bois et après vers sept heures chez les Gavini mais cela m’assomme. Mais j’ai besoin de billets pour la Chambre demain.
Я роблю невеликий портрет Водзінського. Це славний хлопець, і він закоханий у панну Кончину, яка вже кілька днів у Росії з усією родиною. Я легко розгадала це почуття за тисячею майже невловних дрібниць, і коли я розповідаю йому це, лагідно жартуючи, він розкривається ще більше і починає трохи мені довіряти. Йому тридцять два роки, але він мов дитина, слухаючи, як я розповідаю те, чого йому й не довелося казати. Та, схоже, батьки проти, а проте, гадаю, молоді люди дійшли згоди, і я пророкую йому, що це станеться. Треба тоді бачити цей щасливий вигляд, цей зівʼялий сміх, цей румʼянець, а він же ні дитина, ні дурень. Його вродою дуже захоплюються, він і справді гарний.
Je fais un petit portrait de Wodzinski. C’est un brave garçon et il est amoureux de Mlle Konchine qui est en Russie depuis quelques jours avec toute la famille. J’ai facilement découvert le sentiment par mille choses presque insaisissables et comme je le lui raconte en plaisantant doucement, il se dévoile encore plus et prend quelque confiance en moi. Il a trente-deux ans mais est comme un enfant en m’entendant lui raconter et qu’il n’a pas eu besoin de dire. Mais il paraît que les parents ne veulent pas, pourtant je crois que les jeunes gens sont d’accord et je lui prédis que cela se fera. Il faut voir alors l’air heureux, le rire fané, la rougeur, pourtant il n’est ni enfant ni bête. On admire beaucoup sa beauté, il est beau en effet.
Він вічно стирчить у Кончиних, тож з нього багато жартують щодо цього кохання, але це б ще було нічого; а от де видно, що він закоханий, — то в усьому, що він каже, навіть коли мовить про щось інше. Та й ця дитяча, нездоланна втіха, яку маєш, говорячи про Предмет або про те, що його стосується.
Il est toujours fourré chez les Konchine, aussi on le plaisante beaucoup sur cet amour mais cela ne serait encore rien; ou on voit qu’il est amoureux c’est dans tout ce qu’il dit, quand même il parle d’autre chose. Et puis ce plaisir enfantin et irrésistible qu’on a à parler de l’Objet ou de ce qui le touche.