❦
Неділя, 27 червня 1880
Dimanche 27 juin 1880
Уранці я ліпила.
J’ai fait du modelage le matin.
Пані Енгельгардт на сніданку, після чого до Ґавіні. Пані критикує мій капелюшок. Можливо, я їй настільки ж набридла, як вона мені.
Madame Engelhardt à déjeuner après quoi chez les Gavini. Madame critique mon chapeau. Elle a peut-être autant assez de moi, que moi assez d’elle.
Пернеті, Даво, Нерво тощо... Мені гірше нікуди, але треба здаватися веселою, і цей затамований розпач робить мене старою й дурною. Я вже нічого не вмію сказати, силувано сміюся, слухаю, мовлю банальності й хотіла б плакати.
La Pernety, les Daveau, Nervo, etc... Je suis aussi bas que possible, mais il faut avoir l’air gai, et cette misère rentrée me rend vieille et bête. Je ne sais plus rien dire, ris par force, écoute, dis des banalités et voudrais pleurer.
У пані де Брімон, куди ми йдемо потім, те саме; я почуваюся старою, зівʼялою.
Chez Mme de Brimond où nous allons après, c’est la même chose; je me sens vieille, flétrie .
Горе моє гірке!
Misère de misère !
Окрім мого мистецтва, яке я почала з примхи й честолюбства, продовжувала з марнославства, а тепер обожнюю, окрім цієї пристрасті — бо це пристрасть, — у мене нема нічого або ж найжахливіше з існувань! Ах! горе моє гірке. А проте є на світі щасливі люди. Щасливі — це забагато, мені вистачило б стерпного існування, з тим, що я маю, це було б щастя. Я не розпещена. Сльози й сива волосина.
En dehors de mon art, que j’ai commencé par fantaisie et ambition, que j’ai continué par vanité et que j’adore maintenant, en dehors de cette passion, car c’est une passion, je n’ai rien ou la plus atroce des existences ! Ah ! misère de misère. Il y a pourtant des gens heureux sur la terre. Heureux, c’est trop, une existence supportable me suffirait, avec ce que j’ai, ce serait le bonheur. Je ne suis pas gâtée. Des larmes et un cheveu blanc.
Пані де Кенсі прийшла рекомендувати нам Ґайяра як свого майбутнього чоловіка. Вони милі й щасливі.
Madame de Quincy est venue nous présenter Gaillard comme son futur mari. Ils sont gentils et heureux.
Я саме дочитала «Серафіту» Бальзака, коли мені приносять цього листа від Соутцо. Перечитую його двічі, удруге він видається мені гіршим, але загалом усе ж непоганий. А перечитавши половину втретє, я хочу написати йому ось що, але почекаю до завтра. Я перечитала листа, який негарний — якби його розібрати по слову, кохати на повільному вогні кохання без жодного справжнього вияву, і якщо він втрачає голову, то не від того, що кохає, а від того, що не коханий — як Ла Паліс1.
Je sortais de lire « Seraphita » de Balzac quand on m’apporte cette lettre de Soutzo. Je la relie deux fois, à la seconde fois, elle me paraît moins bien, mais elle n’est pas mal tout de même. Et après en avoir relu une moitié pour la troisième fois, j’ai envie de lui écrire ceci, mais j’attendrai demain. J’ai relu la lettre, qui n’est pas bien, si on l’épluchait l,aimer à petit feu Un amour qui n’a aucun épanchement vrai, et s’il perd la tête ce n’est pas d’aimer, c’est de ne pas être aimé comme La Palice.
А проте це відповідь на мою безглузду інструкцію.
Pourtant c’est une réponse à mon manuel stupide.
Примітки
Натяк на «лапаліссади» — очевидні істини, що походять від сатиричної пісеньки про Жака де Ла Паліса. ↩