Вівторок, 4 травня 1880

Наші росіяни на обіді, а ще священник і ще Пелікан, який перед від'їздом до Петербурга затримується тут на місяць.
Кірієвський малює, і я посилаю його до Жюліана.
Ми гомонимо про мистецтво, мою бібліотеку, мої ескізи, мої латинські й грецькі книжки. Вони пішли нажахані, приголомшені чи захоплені, та я не була в найкращому вигляді: стомлена, я вечеряла в робочому вбранні — чорна довга сукня й сорочка з жабо.
Ніс на портреті Амелі скривлений.
До речі, якось Жюліан приходить (це панна де Вільв'єй розповідає) і бурчить, що в нас забагато старих полотен, які захаращують ательє, що кожна учениця має право мати їх лише два; та правило це надміру суворе лиш принагідно й тоді, коли Жюліан поцуплює студії, що йому до вподоби.
Отож він приходить, бурчить через полотна і, побачивши одне, на звороті якого палає ім'я Амелі, гукає молоду художницю, потім перевертає полотно, дивиться:
— Цього разу ви гідні прощення, бо це дуже добре, його зішкрябано, але рисунок, що лишився, дуже добрий, ви ніколи нічого подібного не робили... та чи це ви? Чи не панни Башкирцевої це часом?
— Авжеж, добродію, вона віддала мені своє старе полотно, я малюватиму поверх...
— А, то це панни Марі, тоді мене це не дивує, тощо, тощо.
Мене не було...
Та за два дні ми зустрічаємося в передпокої, і він питає, навіщо я зішкрябала живопис із такого доброго рисунка, і просить мене віддати йому це. Звісно, я залюбки віддаю, тільки я вже віддала його Амелі, тож батько Жюліан кличе згадану Амелі й пропонує їй нове полотно за моє старе.
Звісно, вона поквапилася [все] віддати в його розпорядження й відмовилася від нового полотна — вершина щедрості.
Та бідолашна дівчина, мабуть, була незадоволена.
Берта прийшла розповісти, що пан-не-знаю-хто сказав їй, ніби влаштує мені медаль, але, на жаль, моя картина недостатньо виписана, недостатньо завершена, проте я можу розраховувати на почесну відзнаку.
Хоч яким неймовірним це видається, та воно однаково любе вуху, і хай би яким чином прийшла до мене ця нагорода, я збожеволіла б з радості, бо коли не заслуговую її нині, то скоро заслужу, та й це допомогло б мені піднятися. Умить я прощаю Берті все й хвилин на п'ять люблю її справжньою приязню.
Учора Соутцо, не маючи змоги дати мені квитків до Палати, — я попросила їх у нього, знаючи, що їх більше немає, — прислав мені вишневе деревце, усипане стиглими й дуже смачними вишнями.
Оце гарний подарунок: плоди, які зриваєш сам, мають особливий смак, та ще й з дерева я зроблю собі парасольку від сонця.