Вівторок, 4 травня 1880

Наші росіяни на обіді, а ще священник і ще Пелікан, який перед від'їздом до Петербурга затримується тут на місяць.
Кірієвський малює, і я посилаю його до Жюліана.
Ми гомонимо про мистецтво, мою бібліотеку, мої ескізи, мої латинські й грецькі книжки. Вони пішли нажахані, приголомшені чи захоплені, та я показалася не з найкращого боку: стомлена, я обідала в робочому вбранні — чорна довга сукня й сорочка з жабо.
Ніс на портреті Амелі скривлений.
До речі, якось Жюліан приходить (це панна де Вільв'єй розповідає) і бурчить, що в нас забагато старих полотен, які захаращують ательє, що кожна учениця має право мати їх лише два; та правило це буває надміру суворим лиш принагідно — тоді, коли Жюліан поцуплює студії, що йому до вподоби.
Отож він приходить, бурчить через полотна і, побачивши одне, на звороті якого палає ім'я Амелі, гукає молоду художницю, потім перевертає полотно, дивиться:
— Цього разу ви гідні прощення, бо це дуже добре: зішкрябано, але рисунок, що лишився, дуже добрий, ви ніколи нічого подібного не робили... та чи це ви? Чи не панни Башкирцевої це часом?
— Авжеж, добродію, вона віддала мені своє старе полотно, я малюватиму поверх...
— А, то це панни Марі, тоді мене це не дивує, тощо, тощо.
Мене не було...
Та за два дні ми зустрічаємося в передпокої, і він питає, навіщо я зішкрябала живопис із такого доброго рисунка, і просить віддати його йому. Звісно, я залюбки віддаю, тільки я вже віддала його Амелі, тож старий Жюліан кличе згадану Амелі й пропонує їй нове полотно за моє старе.
Звісно, вона поквапилася [все] віддати в його розпорядження й відмовилася від нового полотна — вершина щедрості.
Та бідолашна дівчина, мабуть, була незадоволена.
Берта прийшла розповісти, що пан-не-знаю-хто сказав їй, ніби влаштує мені медаль, але, на жаль, моя картина недостатньо виписана, недостатньо завершена, проте я можу розраховувати на почесну відзнаку.
Хоч яким неймовірним це видається, та воно однаково любе вуху, і хай би яким чином прийшла до мене ця нагорода, я збожеволіла б з радості, бо коли не заслуговую її нині, то скоро заслужу, та й це допомогло б мені піднятися. Умить я прощаю Берті все й хвилин на п'ять люблю її справжньою приязню.
Учора Соутцо, не маючи змоги дати мені квитків до Палати, — я попросила їх у нього, знаючи, що їх більше немає, — прислав мені вишневе деревце, усипане стиглими й дуже смачними вишнями.
Оце гарний подарунок: плоди, які зриваєш сам, мають особливий смак, та ще й з дерева я зроблю собі парасольку від сонця.