Неділя, 11 квітня 1880

Я несу суниці пані Гавіні й застаю там Шодорді, Валентину й Лас-Каза.
Лас-Каз люб'язний. Батьківський Шодорді називає його моїм меншим братом, але Валентина пильнує й не любить, коли чіпають її маркіза. Я намалювала Соутцо сьогодні вранці, я роблю йому невеликий портрет. Опівдні приїхала Анна Нордґрен і докінчила мій торішній портрет. Вона підписує його, присвячує мені й дарує. Він не дуже схожий, дрібний і товстий, надто щока; я в робочому костюмі, чорному альпаковому пальті з білим жабо й зі стрічкою ордену Почесного легіону... оскільки вона хотіла підписати внизу, пензель зробив червону пляму на петлиці, ми її лишили, і вона підписала вгорі полотна. Я в профіль, із дуже рішучим виглядом, і ця стрічка надає геть особливого вигляду.
Соутцо надсилає мені дивовижні суниці й три горнятка вершків. Ці знаки уваги мене майже зворушують. Він невдовзі їде до Лондона, де сподівається дістати посаду секретаря посольства. Та начхати.
Потім до Музе, яка влаштовує нам запрошення до якоїсь пані Оже де Бріар, що дає наступного четверга костюмований бал.
Ми були в пані де Байє, яка остаточно виходить заміж за графа де Жирардена, члена Жокей-клубу, бездоганного щодо родини й зв'язків, 20 000 франків ренти й 52 роки. Вона зізнається в сорока п'яти й має такий самий статок.
У неї я знайомлюся з пані д'Одіффре, свекрухою уславленого Еміля д'Одіффре, та її доньками Марі й Долорес.
О Дивовижний Емілю!