Субота, 20 березня 1880

Я виходжу владнати формальності з бюлетенями і таке інше. У Салоні юрба, і картини, і вози, і митці!
Я йду до заступника державного секретаря, щоб він підписав мій бюлетень, бо відстрочку надано панні Башкірцевій, а моя картина підписана «Russ».
А втім, ось чернетка бюлетеня. [Бракує] Усе дуже добре. Тюрке каже мені, що йому говорили про мою картину, потім... одне слово, я вже й не пам'ятаю точно, усі ті біганини, що я їх зробила.
Усі пополудні вітають мене з відстрочкою, а ті, хто бачив картину, вітають іще дужче. Усе це мало не паморочить мені голову.
Увечері відчуття ніяковості... Соутцо вдає із себе друга й радить мені присвятити себе малюванню з огляду на мій величезний талант.
— Ви що ж, гадаєте, ніби я ні за кого не вийду через те, що не хочу вас!!
— Було б шкода покинути малювання!
— Я б його заради цього не покинула.
— Ви вийдете заміж?
— Авжеж, не за вас, звісно, а за когось іншого.
— О, я добре знаю, я ніколи й не думав, я завжди вважав, що... і я знав це наперед...
Ну, це мене дратує! Він каже, що навіть не закоханий, що, знаючи себе негідним, убив це почуття. Усе це мене дратує, та хай йому грець!