Четвер, 4 березня 1880

Соутцо приходив принести мені пера.
Сьогодні ввечері мі-карем, ми йдемо на бал в Опері — де Дайлен, Діна і я в чорному, дуже замасковані. Але не було весело; ми добряче сказали Рузá, що він старий скнара й жмикрут, ми пішли вітатися, і один добрий пан, назвавши його паном Ґреві, паном Президентом, та одна пані, повіривши нам щиро, заходилася нас переконувати, що ми помиляємося. Але всьому цьому бракує запалу. Жозеф вигулював елегантне доміно, достатньо замасковане для актриси й навіть для світської жінки. Могутній [замазано: секретар] ішов повільно, гомонів стиха, не покидав своєї дами й говорив лише з такими ж спокійними, такими ж «комільфо» чоловіками, як він сам. Він грав свою роль. А втім, це республіканський штиб, вони всі мають вигляд або хочуть мати вигляд дипломатів і вдають таку поміркованість, манери й вирази витонченої ввічливості, наскільки бонапартисти попускають собі.
Дайлен спитала його, чи це тітка зі спадщиною, яку він вигулює з такою повагою, і славетний муж зволив усміхнутися, а жінка обернулася подивитися на співрозмовницю й сказала їй: «о, вона ж маленька!» — зневажливим тоном. Я без задоволення розіграла адвоката на ім'я Брізар, друга Дайлен.