Середа, 25 лютого 1880

Ганяючись за натурницею Леоні, я познайомилася мало не з усією шанованою родиною Бодуен. Це чистий Золя, Золя з «Нани», та й, зрештою, саме це ім'я я даю Леоні. Суміш... дивовижної наївності. Наразі вона не позує; «я позувала, коли не тямила, що роблю, позувати непорядно. Я працюю в крамниці суконь, мене це не тішить, повірте, але він так хоче».
— Хто це?
— Мій любий, бо я з одним паном.
А її сестра розповідає мені, що вона за ним нетямиться, надто відтоді, як він її б'є.
Сьогодні ввечері в Опері з паном і пані Гавіні, пані й панною Дюро (ложа Османа, така ж, як у Каса-Рієри), Шодорді, Лагірль, Сент-Аман, Осман. Я починаю любити Османа, я напишу його портрет для наступного салону. Зала сьогодні дуже гарна, «усе товариство тут». Іспанська королева нас розглядає. Але Гавіні проводжає мене до «Французького театру», де моя родина і де дають «Ернані», на 50-ту річницю п'єси, я беру із собою Сент-Амана, ми приходимо на 5-й акт. Сара читає вірші Коппе. Вітають поета, Сару, Гюго... це дуже гарно, але публіка нікчемна.
Сент-Аман саме виводить у світ шведку Кассаньяка, пані де Боже, відрекомендовану днями в Міністерстві закордонних справ, чия краса справила сенсацію. Тут, мабуть, помилка, це, певно, не та сама, [два рядки викреслено]