❦
Четвер, 12 лютого 1880
Jeudi 12 février 1880
Я снідаю в пані Ґавіні, і ми разом їдемо до Палати. Амністія, питання вичерпане, але попри це — велике засідання; премʼєра.
Je déjeune chez Mme Gavini et nous allons ensemble à la Chambre. L’Amnistie, question épuisée mais malgré cela, grande séance; une première.
У мене була записка від Крішабера до пана Марґена, квестора; ми йдемо до зали втрачених кроків, де застаємо названого квестора, Жанвʼє, Аміля, і так далі; зрештою, після численних перипетій із Бешерелем, Марґеном і таке інше ми опиняємося в першому ряду в ложі міністрів, і то завдяки амурам Жанвʼє, який, не маючи змоги посадити свою кокотку в одній ложі з пані де Марсії, своєю подругою, і маючи для згаданої кокотки лише квиток від Президента Республіки, змушений посадити її деінде й повернути квиток Президента Бешерелеві, який робить нам із нього два. Зрештою, цей Марґен — любʼязна людина; у поспіху я розпечатала записку Крішабера, де він говорив про мене такі любʼязні речі, що передати її з відкритим конвертом було неможливо, і мені довелося наслідувати почерк лікаря. Тепер ви, певно, хочете знати мою думку про ораторів. Так от, квіти красномовства Л. Блана мені не до вподоби, він довго товче те саме. Що ж до А. Пруста, то він почав дуже добре, але оскільки його стислість і красномовство принесли йому великий успіх попри ворожість більшості до амністії, якої він вимагав, він скінчив бекотінням наприкінці кожної фрази, що трохи все зіпсувало. Казимір-Перʼє — поганенький Клемансо, хоч і проти амністії. Фресіне здавався при смерті. Та й праві теж не блищать, на жаль! Осман, який вітає мене кивком голови й рукою, добряче постарів, Рує дрімає, а пані Ґавіні всіх їх відсилає до Сент-Перрін1.
J’avais un mot de Krishaber pour M. Margaine le questeur, nous allons dans la salle des pas perdus où nous trouvons le dit questeur, Janvier, Hamille etc. enfin après des péripéties nombreuses avec Bescherelle, Margaine etc., nous nous trouvons placées au premier rang dans la loge des ministres et cela grâce aux amours de Janvier qui ne pouvant placer sa cocotte dans la même loge que Mme de Marcilly son amie, et n’ayant pour la susdite cocotte qu’un billet de Président de la Répubublique est obligé de la placer ailleurs et de rendre le billet du Président à Bescherelle qui nous en fait deux. En somme ce Margaine est un homme aimable, dans ma précipitation j’avais décacheté le mot de Kirshaber où il disait des choses si aimables pour moi qu’il était impossible de le donner avec une enveloppe ouverte, j’ai dû imiter l’écriture du docteur. Maintenant vous voulez sans doute mon avis sur les orateurs. Eh bien les fleurs de L. Blanc ne me plaisent pas, il rabâche la même chose longuement. Quant à A. Proust il a commencé fort bien mais sa concision et son éloquence lui ayant valu un grand succès, malgré l’hostilité de la majorité envers l’amnistie qu’il réclamait, il a fini par des bêlements à chaque fin de phrase, qui ont un peu gâté le tout. Casimir Perier, un mauvais Clémenceau, quoique opposé à l’Amnistie. Freycinet semblait à la mort. Mais la droite n’est pas brillante hélas ! Haussmann qui me salue de la tête et de la main a bien vieilli, Rouher est assoupi et Madame Gavini les envoie tous à Sainte-Perrine.
Арно кілька разів пробував мене розгледіти, але я щоразу хапала своє пенсне й дивилася вбік, щоб затулити обличчя.
Arnaud a plusieurs fois essayé de me lorgner mais je prenais aussitôt mon binocle et regardais ailleurs pour me couvrir le visage.
Жид був у ложі Ґамбетти, якого не переставав розглядати, сподіваючись на привітання, якого, наскільки я бачила, він так і не дістав. Ми побачилися, не вітаючись.
Le Juif était dans la loge de Gambetta qu’il n’a cessé de lorgner, espérant un salut que je n’ai pas vu accorder. Nous nous sommes vus sans nous saluer.
Що найкумедніше — це Курт, який приходить просити мене захищати Таранта й бути до нього прихильною. Не захистити навіть винного, коли можеш, — боягузтво, але компрометувати себе й даремно гинути — дурість.
Ce qu’il y a de drôle c’est Courtès venant me prier de défendre Tarente et de lui faire bon visage. Ne pas défendre même un coupable, quand on le peut est une lâcheté, mais se compromettre et se perdre inutilement est une stupidité.
— Якщо при вас погано про нього говоритимуть, панно, захистіть його.
- Si on parle mal de lui devant vous Mademoiselle, défendez- le.
— Усе, що я можу вам пообіцяти, добродію, — це не говорити про нього. Я майже його не знаю, я не можу ні захищати його, ні нападати на нього.
- Tout ce que je puis vous promettre Monsieur c’est de ne pas en parler. Je ne le connais presque pas, je ne puis ni le défendre ni l’attaquer.
І як його захищати, уявляєте собі, як я беру під захист цього пана, якого я бачила разів із десять, якого не знаю, який під забороною — не за непевні речі, а, на жаль, за ославлення в клубі, за шахрайства, і так далі, і так далі? Що сказали б, і що мали б право сказати? Старий — ще можливо, але двадцятипʼятирічний негідник, для якого полювання за посагом — ремесло?! Та й що б я тут вдіяла?
Et comment le défendre, me voyez-vous prenant la défense de ce Monsieur que j’ai vu une dizaine de fois, que je ne connais pas, qui est à l’index, non pour des choses incertaines, mais malheureusement pour l’affichage au club, escroqueries etc. etc., qu’est-ce qu’on dirait, et qu’est-ce qu’on aurait le droit de dire ? Un vieillard, ce serait possible mais un vaurien de vingt-cinq ans qui fait métier de cherche une dot ?! et puis qu’est-ce que j’y pourrai ?
Нічого. Бачите, я пояснюю вам усе це тому, що на нас багато нападають, і я вважаю своїм обовʼязком захищати всіх.
Rien. C’est que voyez-vous, je vous explique tout cela parce qu’on nous attaque beaucoup et que je me crois obligée de défendre tout le monde.
Чистий і незрівнянний Гавриїл наважився надіслати мені скриньку іграшок. Лакована куля, у якій дві голови, що показують язика й закочують очі, коли смикнути за мотузочку.
Le Pur et l’ineffable Gabriel s’est décidé à m’envoyer une caisse de jouets. Une boule en laque contenant, deux têtes qui montrent la langue et roulent les yeux quand on tire une ficelle.
Китайське чудовисько на гачку, підписане його чарівним почерком: прісноводний вібріон (Арно), три бронзові краби різного розміру... Черевичок, у якому балдахін, слимак, жаба, змійка, яку чіпляють на голку, і вона крутиться, — усе крихітне. Велика ваза, повна чаю. Голос, що грає «Марсельєзу», книжка Гомера грецькою з латинською передмовою і його фотографія з такими словами: вельми шанобливий і відданий спогад від суфлера баронесі.
Un monstre chinois sur un hameçon, intitulé de sa charmante écriture: vibrion d’eau douce (Arnaud), trois crabes en bronze de diverse grandeur... Un soulier contenant un dais, un colimaçon, une grenouille, un serpent qu’on accroche sur une aiguille et qui tourne, minuscules. Une potiche pleine de thé. Une voix qui joue la Marseillaise, un livre de Homère en grec avec une préface latine et sa photographie avec ces mots: souvenir bien respectueux et dévoué du souffleur à la baronne.
Він заокруглив бороду й зробив проділ збоку замість колишньої зачіски на манір Жозефа Арно, з волоссям, стриженим майже під нуль. Він надто гарний на цьому портреті, насправді він кращий, ніж на ньому; я хотіла б отримати ці речі не того дня, коли бачила Арно, бо вони взаємно пригасили одне одного.
Il s’est arrondi la barbe et fait une raie sur le côté au lieu de l’anciene coiffure qui était à la Joseph Arnaud, les cheveux presque ras. Il est trop joli sur ce portrait, en réalité il est mieux que cela; j’aurais voulu recevoir les objets pas le jour ou j’ai vu Arnaud, ils se sont atténués réciproquement.
Примітки
Сент-Перін (Sainte-Périne) — паризький притулок для літніх людей, з 1860-х років в Отеї: пані Ґавіні відсилає старих політиків до богадільні. ↩