П'ятниця, 16 січня 1880

Бал у пані Адам не маскований, а лише костюмований. Звідси й вагання... а потім запрошення були не на наші імена. Зрештою все владналося. Я йду. Мама ходила до бюро «Нувель Ревю», лишила свою візитівку, і їй надіслали запрошення. Ворт шиє костюм у стилі Директорії. Я приміряла сьогодні ввечері.
Але не в цьому річ. Я заходжу до Гавіні, і поки пані йде до своєї туалетної кімнати, пан відводить мене вбік і справді засмученим тоном:
— Люба моя дитино, ви знаєте, що я люблю вас, як батько, ви знаєте, що я даю вам поради, як рідній доньці, що я бажаю вам добра, що я ваш друг... Не перебивайте мене. Так от, благаю вас, будьте розважливі! Не робіть більше дурниць. Учора зустрічаю Арно, а він мені каже: як там росіяночка? Знаєте, вона призначила мені побачення на Мюрсі. Вона була під руку з князем Караджорджевичем, дуже елегантна, з великими діамантами у вухах. Ви давно її бачили, як вона?
— Я не відповів. Але благаю вас, будьте обачні.
— Як це ви, ви, яка є... тим, чим ви є, дали цьому йолопові підставу думати речі... яких нема, і так далі, і так далі. Ви, яка домагаєтеся й маєте право домагатися стількох речей, — і це про вас цей дрібний ідіот сміє говорити отак! Та він розпатякає це праворуч і ліворуч.
— І ви, яка хочете й мусите вийти заміж так, як маєте вийти заміж, як маєте на це право, тобто блискуче, — і це ви! І так далі, і так далі, і так далі.
Одне слово, він радить мені поводитися так, наче його не існує, більше ним не перейматися, більше на нього не дивитися. О, якби це могло все залагодити...
Ідіот! І це людина з розумом, і це людина, яка вміє жити! І подумати тільки, що я нічого не можу вдіяти!!! Оце вже йолоп. Навіть припустивши, що він певен, ніби впізнав мене, — хіба ж про таке розповідають праворуч і ліворуч!
Здається, це Ехт, що раптом став нашим ворогом, забиває йому голову. Здається, цей Ехт пащекував про нас у де Лессепсів. Поза сумнівом, щоб віддячити нам за всю нашу люб'язність. Я сушу собі голову й не можу зрозуміти, чому цей жид став моїм ворогом! Хіба що припустити, що він мав на мене види і що Мотта переказав йому те, що казала мама, — тобто що росіянка радше помре, ніж вийде за жида, і що жидів не можна вважати за людей.
Ну й нехай! Що вдієш! Є люди, яким усе вдається: вони б'ють праворуч, ліворуч, навмання й абияк — і завжди влучають; інші ж... хоч би що робили, завжди винні й завжди незграбні.
За таких обставин завтрашній Бал постає як складна й тривожна машинерія. Треба бути красивою, я хотіла б бути такою, як того вечора в нас... до речі, з Гавриїлом покінчено, я більше про нього не мрію. Покінчено за двадцять чотири години. На щастя, йому байдуже...
Але ця тварюка Арно. А...рно, це було передбачувано.