Середа, 14 січня 1880

Цей візит у фойє був дитячий. А втім, бліде обличчя архангела блякне. Від учорашніх розчулень майже нічого не лишилося. Що ж до пакунка, який я маю йому послати, то це буде коробка, перев'язана рожевими стрічками, у якій буде немовля Ісус [замазано], ягня, ангел, лілея й мильне серце [замазано:
[Навскоси: Кожна річ супроводжується карткою з кольоровою віньєткою й девізом. Для немовляти Ісуса — букет із написом: чиста, як він, скромна, як вона. Для ягняти — потяг із братками згори й написом: іди, куди тебе шле моє серце; для ангела — букет незабудок із написом: вшанування скромне, але щире. І нарешті для лілеї — голубка з написом: від подруги.
Серце з червоного мила, воно розкривається, і всередині видно двох голубок.]
Музе каже мені, що я залюбки побачила б Жері зі статком того іншого. Аякже!
Та все скінчено. А проте цей бісів ангел лишив у мені осад мрійливості...
Крішабер каже, що мій кашель суто нервовий.
Справа Блан—Ланкастер на цьому й завмирає завдяки листові, якого я написала Бланові.
Я намагаюся збагнути, як я створила собі Гавриїла. Гадаю, це сталося, коли я захоплювалася його чеснотами... він має такий чесний вигляд. А ще я втомлена, очманіла, засмучена моїм малюванням, і мені потрібна якась невиразна думка про спокій, про відпочинок, про забуття.
Етьєн прибув.
Наше таке вдале свято, поза сумнівом, потягне за собою й інші. Здається, усі дуже бавилися. Пані Гавіні наступного дня пішла до Савани й звітувала про вечір у вельми втішних висловах перед двома своїми кузинами та іншими паніями. Здається, про це говорять.
З Гавриїлом усе минуло по-ангельськи. Слід було б на цьому й спинитися й нічого не казати, бо все могло б зіпсуватися. Але, зрештою, нічого нема... а я надто дурна.
Я рада, що він поїхав, бо якби він лишився ще, я, може, помітила б, що не подобаюся...