❦
Пʼятниця, 14 листопада 1879
Vendredi, 14 novembre 1879
Якщо протягом кількох днів я часто нічого не кажу, то це тому, що не вважаю цікавим розважати вас Лаферʼєр, капелюшками чи іншими історіями такого штибу. Я й далі веду своє любʼязне життя самітниці, а вчора, 13 листопада, мені виповнився двадцять один рік. Та це дрібниця.
Si pendant plusieurs jours je ne dis souvent rien c’est que je ne trouve pas intéressant de vous entretenir de Laferrière, de chapeaux ou autres, histoires de ce genre. Je continue toujours mon aimable existence de recluse et hier 13 novembre j’ai eu vingt et un ans. Mais cela est un détail.
Цього вечора я сказала це матері: ніколи не вірять погрозам, доки одного дня це не станеться, а якщо я накладу на себе руки, це завдасть їй куди більше клопоту, ніж трохи потурбуватися заради мене зараз. Це буде моя помста. Я думаю про це з насолодою, вони заплатять за всі страждання, яких мені завдають. А я ж лютувала на них... отже, із цього боку все добре. Сердешні любі жінки все-таки трохи потурбуються. Але мені хотілося б удовольнитися інакше. Перспектива їхньої гримаси на мою смерть таки трохи помʼякшує мою лють на них, але...
Ce soir je l’ai dit à ma mère, on ne croit jamais aux menaces jusqu’au jour où cela arrive, et si je me suicide, cela lui causera bien plus d’ennuis que de se déranger un peu pour moi à présent. Ce sera ma vengeance. Je pense avec plaisir à cela, elles payeront pour tout ce qu’elles me font souffrir. Et moi qui m’enrageais contre elles... de ce côté donc tout va bien. Elles seront tout de même un peu dérangées les pauvres chères femmes. Mais je voudrais bien me satisfaire d’une autre façon. La perspective de leur grimace à ma mort adoucit bien un peu ma rage contre elles mais...
Досі я була милосердна до своїх ближніх, я ніколи не казала й не повторювала того лихого, що кажуть, я завжди ставала на захист будь-кого, на кого нападали в моїй присутності, із корисливою думкою, що, може, і для мене зроблять так само, я завжди боронила навіть тих, кого не знала, благаючи Бога відплатити мені за це, я ніколи всерйоз не мала наміру чинити комусь зло, а якщо й прагнула багатства чи влади, то з думками про щедрість, доброту, милосердя, велич яких мене дивує. Але мені це не вдається. Я й далі даватиму бідному на вулиці двадцять су, бо ці люди викликають у мене сльози на очах, але я гадаю, що стану лихою.
Jusqu’à présent j’étais charitable pour mes semblables, je n’ai jamais dit ni répété le mal que l’on dit, j’ai toujours pris la défense de n’importe qui attaqué en ma présence avec la pensée intéressée que l’on en ferait peut-être autant pour moi, j’ai toujours défendu même ceux que je ne connaissais pas en priant Dieu de me le faire rendre, je n’ai jamais eu sérieusement l’idée de faire du mal à qui que ce soit et si je désirais la fortune ou la puissance c’était avec des idées de générosité, de bonté, de charité dont la grandeur m’étonne. Mais cela ne me réussit pas. Je continuerai bien à donner vingt sous à un pauvre dans la rue parce que ces gens-là me font venir les larmes aux yeux mais je crois bien que je vais devenir mauvaise.
А проте було б прекрасно лишатися доброю, хай якою ти озлобленою, нещасною й розчавленою. Але було б цікаво стати злою, лихою, наклепницькою, шкідливою... Адже Богові це байдуже і він мені нічого не зараховує. Зрештою, видно, Бог не такий, яким ми його собі уявляємо. Бог — це, можливо, сама природа, а всіма подіями життя керує Випадок, який часом спричиняє дивні збіги й події, що змушують вірити в Провидіння.
Ce serait beau pourtant de rester bonne tout aigrie, malheureuse et assommée que l’on soit. Mais ce serait amusant de devenir méchante, mauvaise, calomnieuse, nuisible... Puisque cela est égal à Dieu et qu’il ne me tient compte de rien. Du reste il faut croire que Dieu n’est pas ce que nous nous imaginons. Dieu c’est la nature même peut-être, et tous les évènements de la vie sont présidés par le Hasard qui amène quelquefois des coïncidences étranges et des évènements qui font croire en une Providence.
Що ж до наших молитов, наших релігій, наших розмов із Богом... я на власній шкурі переконалася, що вони марні.
Quant à nos prières, à nos religions, à nos conversations avec Dieu ... je suis payée pour les croire inutiles.
Сен-Марсо лишив свої візитівки.
Saint-Marceaux a laissé ses cartes.
Відчувати в собі розум, сили, щоб зрушити небо й землю, — і лишатися замкненою, мертвою.
Se sentir une intelligence, des forces à remuer le ciel et la terre et rester enfermée, morte.
Я не кричу, але всі ці муки впишуться зморшками на моєму обличчі; гадають, що це нічого, коли мовчиш, але такі речі завжди повертаються на поверхню.
Je ne crie pas mais tous ces tourments s’écriront en rides sur mon visage, on croit que cela ne fait rien lorsqu’on se tait, mais ces choses-là reviennent toujours à la surface.