Четвер, 29 травня 1879

Отож, я їздила до Лессепсів із Лаконами.
Пані де Лессепс була найлюб'язнішою у світі й одразу веде нас подивитися на своїх дітей, своїх сімох дітей, усіх смаглявих, усіх гарненьких і всіх поснулих. Діти пана де Лессепса — велика дивовижа, як і його молода й гарна дружина, що робить із цього собі окрасу. Це, кажуть, найцікавіший салон у Парижі — усі знаменитості, усі визначні особи, усі посольства, усі красуні. Коли ми проходили через курильню (дорогою до дітей), де було з двадцятеро чоловіків, і князь Суцо вітався зі мною, я чую позаду себе:
— Панно, яка зустріч!
Я обертаюся й бачу... Дивовижного, але дурного Еміля д'Одіффре.
— Як, пане, це ви? Я думала, ви в Китаї!
— Я повернувся звідти три дні тому, як ото доля зводить.
— Ми познайомилися зовсім юними.
— Ви виросли, панно!
— Та ви теж, пане!
Найкумедніше те, що, зачісуючись на цей вечір, я, сама не знаю чому, подумала про Одіффре й сказала собі, що, повертаючись із якоїсь екзотичної країни, він цілком міг би опинитися в Лессепсів.
Потім він підсів до мене, і ми розговорилися, але мене хилило на сон. Я почувалася не у своїй тарілці.
Подумати тільки — там не було нікого зі знайомих, окрім двох-трьох правих депутатів і Ґавіні, який і відвіз мене додому, а зараз скажу вам чому. Флоренс нудилася й хотіла йти, я, звісно, виходила з нею, але пані де Лессепс із такою грацією та наполегливістю мене затримувала, кажучи, що бере на себе роль моєї опікунки, що довірить мене одній дамі, яка має доньку, що вона... одне слово, довелося лишитися, але тільки до півночі, бо Ґавіні їхав опівночі; кажу «тільки до півночі», бо пані де Лессепс затримувала мене, щоб я потанцювала, а танці ще навіть не починалися.
Я не розважилася, але сподіваюся, що це відчинить нам двері цього салону, і це вже хоч якесь діло.

Примітки

В оригіналі англійською: «chaperon».