Понеділок, 26 травня 1879

Я спокійно працювала, коли Діна прийшла сказати мені, що є запрошення до Ваддінгтона. Прийоми відбуваються щопонеділка, у Міністерстві закордонних справ.
Флоренс із чоловіком обідають у нас, я рада нагоді й беру їх замість своєї родини. Флоренс не хотіла, але я позичила їй чарівну сукню, і ми пішли. Це був звичайний прийом, і зі знайомих я бачила тільки пані д'Араужо, але Флоренс відрекомендувала мене панові де Лессепсу (пані там не було), з яким я була дуже мила і який дуже люб'язно запросив мене бувати щочетверга в пані де Лессепс. Наступного четверга — з пані Лакон.
— У нас буває багато гарних осіб, — каже він, — усе складеться добре.
— Безперечно, — відповіла я, — адже там буде пані де Лессепс.
Ми повернулися рано й повечеряли, сміючись із того занудного вечора.
Занудний, але там було багато визначних осіб. Та й коли нікого не знаєш, завжди нудно. Пан де Лессепс відрекомендував Флоренс пані Фурньє, дружині посла в Константинополі, яка дуже добре знайома з її сестрою леді Томас. А Флоренс відрекомендувала мене дамі, яка, прощаючись, простягла мені руку, і оскільки я лише зробила їй реверанс, ця рука виявилася доволі незграбною [замазано: річчю].