Вівторок, 22 квітня 1879

Повертаюся з «Водевілю». (Мої вечори тепер дуже вільні, вечірні курси припинилися.) П'єса зі світського життя, кумедна, злободенна.
Я надто нещасна, треба з цього вибиратися. Я не знаю, що робити. Чи не краще було б?.. Ой, ні, ні, ні; у двадцять років це зарано, я зможу вийти отак заміж і в двадцять три. А щодо справді вигідного шлюбу — якщо він трапиться, то, звісно, я його приймаю.
А поки що... працюймо... у світ я виходити не можу, що б я робила без роботи.
Так, малярство з безвиході. Річ у тім, що я дуже покладалася на малярство... а відколи я на нього більше не покладаюся, не лишається нічого, час спливає, і рядки додаються до рядків — це полегшує, та наступного дня все те саме. Ох, коли я заглиблююся в усі ці припущення, усі ці плани, надії, розрахунки, можливості... це доводить до нестями.