П'ятниця, 11 квітня 1879

О третій до церкви — Страсна п'ятниця, і я долаю свій страх перед товариством, аби туди піти; треба, щоб мене бачили в церкві, бо інакше казатимуть, що я художниця, вільнодумниця, нігілістка і т. д.
Мене так жахає змішуватися з усіма цими росіянами, бути знаною в обличчя й не знати нікого, що я ніколи не ходжу до церкви в неділю.
Якби ви знали, яка моя родина... дурна! Або, може, то я божевільна — мене щохвилини щось коробить. За столом говорять про нічні горщики, влаштовують розслідування, аби з'ясувати, котрий із собак наробив капость. Від сьогоднішнього ранку в нас нова покоївка. Їх дві, та ще й кухар. Мама вже вигадала тридцять шість причіпок до нової жінки, кажучи, що та нічого не робить і що забагато слуг. А ще на кожному кроці прісні балачки.
Не вірю, що всюди так само, це неможливо. Маючи всі набридливі риси міщан, чеснот їхніх не маєш. Зрештою, вони відговіли, а я свого говіння не справляю. Це б мене знудило, та й я говіла торік, говітиму наступного року.
А їхня мораль у третій особі! Повчальні й доброчесні натяки з приводу якогось роману-фейлетону. А ще ця думка — що не можна ходити до «Французького театру» дивитися «Рюї Блаза», бо там королева закохана в лакея; до речі, каже мама, я це знаю, я кілька разів бачила оперу «Рюї Блаз», і це те саме.
Я читаю «Життя Ісуса» Ренана, і всі вкрай стривожені, щоб я не стала невіркою, і виголошують мені такі дурниці, які легко можуть зробити з мене те, чим пан Ренан ніколи не зробив би.