Вівторок, 25 березня 1879

Базілевські вечеряють у нас, але пані Ґавіні влетіла, мов бомба, о четвертій годині й, прихопивши тітку, помчала до майстерні сказати мені, що я неодмінно мушу прийти, бо це абонементний вівторок, цвіт паризького товариства, що, на щастя, пані Бйанкі хвора й присилає їй свою ложу у «Французькому театрі»; словом, я повечеряла з нашими росіянами, а потім вирушила на вищезгадане запрошення. Мене, безперечно, бачили, але я не бачила нікого, я була стомлена, і моя чорна сукня, хоч і досить гарно відкривала шию спереду й ззаду, наганяла на мене сон.
А проте це декольте має гарний вигляд, відкрите... однаково ззаду й спереду, спереду трохи більше, але все ж зовсім трохи. Гострий ліф, короткі рукави й рукавички, що сягають рукавів. У Ґамбетти своя ложа щовівторка, мені кортіло (побачити його секретаря, але я була сонна й нічого не побачила, окрім пані де Пуртале, яка була неподалік і яка, хоч і має на вигляд свої сорок пʼять років, дивовижно гарна, струнка й граційна. Без бінокля їй можна дати двадцять пʼять.