Вівторок, 11 лютого 1879

Сьогодні ввечері пані Ґавіні веде мене до «Опера-Комік» послухати панну Більбо-Вошле, яка нині справжня зірка.
У ложі лише Ґавіні та пан і пані Сарланд. Сарланд — депутат, який рік тому одружився з панною Левер.
Я заводжу мову про Неаполь, і пані Ґавіні пропонує мені рекомендаційного листа до свого кузена, генерального консула Франції. А тоді Ґавіні подає мені думку попросити в Ґамбетти постійну перепустку до Палати. Я воскресаю й тішуся, що ми поїдемо по морозиво до «Тортоні» після вистави. А повернувшись додому, я розквітаю остаточно й думаю про тисячу прекрасних речей, складаючи листа панові Президентові.
Щоразу, коли пригнічена й знесилена я кликала Бога, Він якоюсь великою чи малою втіхою знову прив'язував мене до життя.
Ті славні корсиканці того вечора тільки й говорять, що про двох шиковних дам, а Поль розповідає їм геть несосвітенні вигадки.