❦
Субота, 11 січня 1879
Samedi, 11 janvier 1879
на полях · note de Marie sur la page de titre du Livre 84
1879 Почала малювати 4 жовтня Розалі ? почала малярство в понеділок 30 вересня 1878 отримала медаль у вівторок 14 січня 1879 Вівторок, четвер 27 червня 1878 Неділя 27 січня 1878 пʼять жінок. Книга 77, сторінка 177, уривок про коханців, що робить мені честь. спокійне облаштування, книга 83, с. 140 чорний капелюх, як той, що в Зодені.
1879 Commencé dessiner 4 octobre Rosalie ? commencé peinture lundi 30 septembre 1878 reçu médaille mardi 14 janvier 1879 Mardi, Jeudi 27 juin 1878 Dimanche 27 janvier 1878 les cinq femmes. Livre 77, page 177 passage sur les amants qui me fait honneur. arrangement tranquille livre 83, p. 140 un chapeau noir comme celui de Soden.
І навіть малярство! Брезло знайома з митцями, ходить до великих майстрів, бачить їхні майстерні; а я! У майстерні думають, що я буваю у світі й маю там усі можливі знайомства, а це разом із моїм багатством відділяє мене від інших і не дозволяє мені просити в них чого-небудь так, як вони роблять це між собою, щоб піти до якогось маляра чи відвідати чиюсь майстерню... Уявіть собі всю глибину мого нещастя.
Et même la peinture ! Breslau connaît des artistes, va chez les grands peintres, voit leurs ateliers; tandis que moi ! A l’atelier on croit que je vais dans le monde et que j’y ai toutes les relations imaginables, ceci joint à ma fortune me sépare des autres et ne me permet pas de leur demander quoi que ce soit comme elles le font entre elles pour aller chez un peintre ou visiter un atelier... Jugez de la profondeur de ma misère.
Амелі щиросердо мене ненавидить, біс його знає чому, але вона чемна й навіть любʼязна. З іншими я в добрих стосунках. Я хотіла б помиритися з Брезло, яка була б мені цінна, та не маю охоти: вона брехлива, а часом і фальшива, хоч і має славу прямоти та різкості, — і саме це мені найбільше неприємне. Це понівечена натура, і поряд із добрими рисами знаходиш у ній злостивість, ницість і навіть боягузтво.
Amélie me déteste cordialement, le diable sait pourquoi mais elle est polie et même aimable. Avec les autres je suis bien. Je voudrais me remettre avec Breslau qui me serait précieuse et je n’en ai pas envie, elle est menteuse et parfois fausse tout en ayant une réputation de droiture et de brutalité, c’est ce qui me déplaît le plus. C’est une nature estropiée et à côté de choses bonnes on y trouve de la méchanceté, de la bassesse et même de la lâcheté.
Вона лихословить про Амелі як тільки може, а тоді з чесним виглядом іде й каже їй, та ще й уголос, що я погано про неї говорю, — дурниця, звісно, але від того не менш гидко; сама ж вона нічого проти не має, і коли трапиться нагода, ми помиримося.
Elle dit pis que pendre d’Amélie et puis avec un air loyal va lui dire et tout haut que j’en dis du mal, une bêtise sans doute mais ce n’en est pas moins dégoûtant, elle n’a rien contre, et si l’occasion se présente la réconciliation se fera.
Щоправда, коли їй трапляється перекрутити мої слова, я одразу ж, при всіх і не звертаючись до неї, виголошую промову, яка її розчавлює, а вона хвилин за десять відповідає на неї якоюсь шпилькою, якої ніхто не розуміє, бо більшість — іноземки, та ще й зайняті малюванням, — і лишається собою задоволена, хоча здебільшого її ніхто й не почув. А якщо її таки почують і якщо це щось слушне, я відповідаю, звертаючись до всього товариства, і останнє слово лишається за мною. Звідси гнів1.
Il est vrai que quand il lui arrive de travestir mes paroles, je fais immédiatement devant tous et sans m’adresser à elle un speech qui l’aplatit et auquel elle répond dix minutes après par un trait que personne ne comprend, la majorité étant occupée à dessiner et étrangère, et dont elle se trouve satisfaite mais que pour la plupart personne n’a entendu. Et si on l’entend et si c’est quelque chose de sensé, j’y réponds en m’adressant à l’assemblée et le dernier mot me reste. Inde ira.
Я чесно працювала цілий тиждень, аж до десятої вечора суботи. Потім повернулася додому й заплакала. Досі я завжди зверталася до Бога, але оскільки Він мене зовсім не чує, я в Нього вже... майже не вірю. Лише ті, хто зазнав цього почуття, розуміють увесь його жах. Не те щоб я хотіла проповідувати релігію з доброчесності, але Бог — річ вельми зручна. Коли нема до кого звернутися, коли вичерпано всі засоби, є Бог. Це ні до чого не зобовʼязує, нікого не турбує, а маєш найвищу розраду.
J’ai honnêtement travaillé toute la semaine jusqu’à dix heures du soir du samedi. Puis je suis rentrée et me suis mise à pleurer. Jusqu’à présent je me suis toujours adressée à Dieu mais comme il ne m’entend pas du tout je n’y crois... presque plus. Ceux-là seuls qui ont éprouvé ce sentiment en comprennent toute l’horreur. Ce n’est pas que je veuille prêcher la religion par vertu, mais Dieu est une chose bien commode. Quand on n’a à qui s’adresser, quand on est à bout de moyens on a Dieu. Cela n’engage à rien et n’inquiète personne et l’on a une suprême consolation.
Існує Він чи ні, у Нього треба неодмінно вірити — або ж бути дуже щасливим, тоді можна обійтися й без Нього. Але в журбі, у нещасті, словом, у всьому прикрому краще померти, ніж не вірити в Нього. Бог — це вигадка, що рятує нас від остаточного відчаю.
Qu’il existe ou non, il faut y croire absolument ou bien être très heureux, alors on s’en passe. Mais dans le chagrin, dans le malheur, dans toutes les choses désagréables enfin, il vaut mieux mourir que ne n’y pas croire. Dieu est une invention qui nous sauve d’un désespoir définitif.
Тож подумайте, що це таке, коли благаєш Його як останній чи єдиний порятунок — і не віриш у Нього.
Songez donc ce que c’est quand on l’invoque comme sa dernière ou unique ressource et qu’on n’y croit pas.
Примітки
В оригіналі латиною: «Inde ira» (Ювенал, «Сатири»). ↩