❦
Четвер, 2 січня 1879
Jeudi, 2 janvier 1879
Те, чому я заздрю, — це свобода гуляти на самоті, ходити туди й сюди, сидіти на лавках у садах Тюїльрі й особливо Люксембурзькому, зупинятися перед художніми вітринами, входити до церков, музеїв, прогулюватися ввечері старими вулицями, — ось чому я заздрю і ось та свобода, без якої не можна стати великим художником. Ви думаєте, можна щось винести з побаченого, коли тебе супроводжують або коли, щоб піти до Лувру, треба чекати на екіпаж, на компаньйонку чи на родину?
Ce que j’envie c’est la liberté de se promener tout seul, d’aller, de venir, de s’asseoir sur les bancs des jardins des Tuileries et surtout du Luxembourg, de s’arrêter aux vitrines artistiques, d’entrer dans les églises, les musées, de se promener lé soir dans les vieilles rues, voilà ce que j’envie et voilà la liberté sans laquelle on ne pas devenir un grand artiste. Vous croyez qu’on profite de ce qu’on voit quand on est accompagnée ou quand pour aller au Louvre, il faut attendre sa voiture, sa demoiselle de compagnie ou sa famille ?
Ах! А хай йому грець. Ось коли я лютую, що я жінка. Я щось придумаю. Міщанський одяг і перука — зроблю себе такою потворною, що буду вільна, як чоловік. Ось якої свободи мені бракує і без якої неможливо всерйоз стати кимось.
Ah ! cré nom d’un chien. Voilà quand je rage d’être femme. Je vais m’arranger. Des habits bourgeois et une perruque, je me ferai si laide que je serai libre comme un homme. Voilà la liberté qui me manque et sans laquelle on ne peut pas arriver sérieusement à être quelque chose.
Думка скута цими дурними й дратівливими обмеженнями. Навіть перевдягнувшись, зробивши себе потворною, я вільна лише наполовину, а жінка, що тиняється сама, — це необачність. А в Італії, а в Римі! Їздити в ландо дивитися на руїни?!
La pensée est enchaînée par suite de cette gêne stupide et énervante. Même en me déguisant, en m’enlaidissant, je ne suis qu’à moitié libre et une femme qui rode est une imprudence. Et en Italie, et à Rome ! Aller en landau voir des ruines ?!
— Куди ти, Маріє?
- Ou vas-tu Marie ?
— Та подивитися на Колізей.
- Mais voir le Colisée.
— Але ж ти його вже бачила!
- Mais tu l’as déjà vu !
— Ходімо краще в театр або на прогулянку, там буде людно.
- Allons au théâtre ou à la promenade, il y aura foule.
І цього досить, щоб опали крила.
Et cela suffit pour que les ailes tombent.
Це одна з головних причин, чому немає жінок-художниць. О, груба темнота! О, дика рутина! Та й годі про це говорити!
C’est une des grandes raisons pour lesquelles il n’y a pas d’artistes femmes. Oh ! crasse ignorance, ô sauvage routine. Ce n’est pas la peine de parler !
Навіть якби казати розумні речі, однаково наразишся на ті звичні й давні глузи, якими засипають апостолів жіночої справи. Утім, я думаю, що сміються недарма. Жінки завжди будуть лише жінками! А проте... якби їх виховували так само, [як чоловіків,] нерівності, яка мене так засмучує, не було б зовсім, і лишилася б тільки та, що закладена в самій природі. Ну що ж, хоч би що я казала, а треба кричати й виставляти себе на сміх (цей клопіт я залишу іншим), щоб здобути цю рівність через сто років.
Quand même on dirait des choses sensées on serait sous le coup de ces moqueries communes et anciennes dont on accable les apôtres des femmes. D’ailleurs je crois qu’on a raison de rire. Les femmes ne seront jamais que des femmes ! Mais pourtant... si on les élevait de la même manière, [que les hommes] l’inégalité que je déplore serait nulle et il ne resterait que celle qui est inhérente à la nature même. Eh bien quoi que je dise, il faut crier et se rendre ridicule (je laisserai ce soin à d’autres) pour obtenir cette égalité dans cent ans.
Я ж намагатимуся довести це суспільству, показавши йому жінку, яка стане кимось усупереч усім перешкодам, якими воно її обтяжує.
Moi je tâcherai de la donner la société en lui montrant une femme qui sera devenue quelque chose malgré tous les désavantages dont la comble la société.