❦
Понеділок, 18 листопада 1878
Lundi, 18 novembre 1878
Перша година ночі. Робер-Флері був у майстерні, після чого я зайшла до Музе, щоб дати їй прочитати статтю й поговорити з її донькою, що мені завжди приємно. Ось так я її вихваляю.
Il est une heure du matin. Robert-Fleury a été à l’atelier, après quoi j’ai passé chez Mouzay pour lui faire lire l’article et pour causer avec sa fille, ce qui me fait toujours plaisir. Je fais ainsi son éloge.
Стара сказала мені кілька гірких істин; я й сама знаю, що поводжуся як навіжена, що це припустимо лише раз чи два, що я ніколи не матиму салону, якщо продовжуватиму так, і що з тим же Кассаньяком я наробила лише дурниць — компрометувальних для мене, шкідливих, безглуздих, — і що він кинув мене, коли йому набридло.
La vieille m’a dit quelques dures vérités, je sais moi-même que je fais la folle, que cela n’est bon qu’une ou deux fois, que jamais je n’aurai de salon si je continue et qu’enfin avec ce même Cassagnac je n’ai fait que des folies compromettantes pour moi, nuisibles, stupides et qu’il m’a lâchée, quand il en a eu assez.
А я весь час запевняла її, що завжди сміялася з Кассаньяка, що якби довелося почати спочатку — я почала б знову, і що я, звісно, засмучена його одруженням, але лише тому, що воно позбавляє нас витівок, і найбільше мені шкода Кассаньяка, який повертається з кухні з чайником гарячої води.
Moi je l’ai assurée tout le temps, que j’ai toujours ri de Cassagnac et que si c’était à recommencer je recommencerais et que certes je suis désolée de son mariage mais c’est parce que cela nous prive de nos escapades et ce que je regrette le plus c’est Cassagnac revenant de la cuisine avec une théière d’eau chaude.
Одне слово, я пробула там до першої і повернулася в настрої... кумедному, хоч і сумному. Вона має рацію, казала я собі, я була від нього без розуму, він зробив би зі мною все, що хотів. Як же так! Було все — і тепер нічого немає. Ніщо мене не цікавить, ніщо не варте уваги. Ця людина була всім; без неї — нічого. Нема чого хитрувати: хоч з якого боку подивися — це правда. Порожнеча і спустошення. Невже це та істота, з якою він одружився... це навіть не жінка, як кажуть. Як її чи його назвати?
Bref, je suis restée là jusqu’à une heure et suis rentrée d’une humeur... amusante quoique triste. Elle a raison, me disais- je, j’en ai été folle, il aurait fait de moi ce qu’il aurait voulu. Comment ! il y avait tout et à présent il n’y a plus rien. Rien ne m’intéresse, rien ne vaut la peine qu’on s’y arrête. Cet homme était tout, sans lui il n’y a rien. Il n’y pas à tricher, de quelque côté qu’on regarde c’est la vérité. Le vide et la désolation. Est-ce l’être qu’il a épousé qui... ce n’est même pas une femme à ce qu’on dit. Comment la ou le nommer ?
Не можна сказати — його дружина, чи мадемуазель Акар... скажімо просто Акар. Порожнеча і спустошення. Хто це відчув, той мене зрозуміє.
On ne peut pas dire sa femme, ou Mlle Acard... on dira Acard tout court. Le vide et la désolation. Ceux qui l’on senti me comprennent.
Отже, повертаюся я в поетичному настрої, а тітка, виявляється, пішла мене шукати, хоча я попередила, куди йду.
Je rentre donc d’une humeur poétique et je trouve ma tante partie à ma recherche bien que j’eusse prévenu où j’allais.
Цю дурість можна пояснити лише отупінням, яке дедалі більше їх огортає. Одна хвора, а друга?!
Cette bêtise ne peut s’expliquer que par l’abrutissement qui les gagne de plus en plus. Une est malade, mais l’autre ?!
Не можу вам передати, як мене це розлютило; щойно чутлива тітка повернулася, я йду вимагати в неї пояснень за це безглуздя, яке не має жодних підстав.
Je ne puis vous dire comme cela m’a enragée, une fois ? la tante sensible de retour je vais lui demander raison de cette folie qui n’a aucune espèce de raison d’être.
Підіть проведіть годину-дві в подруг, спокійно поговоріть, поверніться, думаючи про кохання і про всілякі речі в тому ж дусі, — і застаньте вдома безглуздо сполохані обличчя, подивовані міни.
Allez passer une heure ou deux chez des amies, causer tranquillement, revenir pensant à l’amour et à un tas de choses dans ce genre, et trouver des figures bêtement bouleversées, des airs étonnés.
На мить я подумала, що повернувся пан Жорж, але ні.
Un instant j’ai cru que M. Georges était revenu, mais non.
Коли я збагнула, в чому велика справа, я вже зовсім перестала її розуміти, і саме ця безглуздість мене так розлютила! Уже якийсь час мене дратують дрібниці, які не мають жодних підстав. До мене чіпляються, якщо я засиджуся на годину довше, ніби я дитина, або допікають, щоб я йшла гуляти в Булонський ліс, а коли виходжу — щоб тепло вдяглася. Є родини, де це було б цілком просто, але в нас!!! Одне слово! усі ці дрібниці, накопичившись, призвели до того, що я збунтувалася проти цього посягання на мою свободу, якою я, зрештою, анітрохи не зловживаю. Це все таке дурне, коли подумати про це холоднокровно... але дурощі виводять мене з себе. До того ж вони зіпсували мені вечір: я поверталася додому, думками зовсім далека від їхніх щоденних дрібниць.
Quand j’eus compris la grande affaire, je ne la compris plus du tout et c’est justement cette absurdité qui m’a mise dans une colère ! Depuis quelque temps déjà je suis agacée par des petites choses, qui n’ont pas de raison d’être. On vient m’ennuyer si je veille une heure de plus, comme si j’étais une enfant, ou bien on m’assomme pour que j’aille me promener au Bois et quand je sors pour que je sois bien couverte. Il y a des familles où ce serait tout simple, mais chez nous !!! Enfin ! toutes ces petites choses accumulées ont fait que je me suis révoltée contre cet attentat à ma liberté dont après tout je n’abuse vraiment pas. C’est si bête tout ça quand on y pense froidement... mais les bêtises me mettent hors de moi. Et puis elles m’ont gâté ma soirée, je revenais tout à fait loin de leurs trivialités de tous les jours.
А мама, яка заверещала від перших моїх слів — загалом дуже стриманих і зовсім не до неї звернених, — і Діна, що теж отупіла від постійного доглядання хворих, береться втручатися. О, знаєте, ці доброчесні, благальні, трагічні міни — це огидно! Ці жінки буквально отупіли від своєї самотності, від смертей цієї зими, від хвороб; але невже ви думаєте, що здорова людина може це витримати!! Бачачи всі ці гарні речі, я кажу собі: якщо ти не завдаси рішучого удару, вони зʼїдять тобі життя цими дрібними невинними й доброзичливими причіпками. Тоді я пішла до тітки й розбила в неї умивальну миску — вона аж знесамовитіла; звідси — крики, бурхливі зʼясування стосунків, прокляття, взаємні заяви про ненависть і презирство.
Et maman qui se mit à hurler à mes premières paroles bien modérées en somme et qui ne s’adressaient pas à elle, et Dina, qui est aussi stupide à force de faire la garde-malade, qui se met à intervenir. Oh ! voyez-vous, ces airs vertueux, suppliants, tragiques, c’est dégoûtant ! Ces femmes sont littéralement abruties par leur isolement, les morts de cet hiver, les maladies; mais vous croyez qu’une personne bien portante peut supporter ça !! Voyant ces belles choses je me dis: si tu ne frappes pas un grand coup, elles te mangeront l’existence avec ces petites agaceries innocentes et bien intentionnées. Alors je suis allée casser une cuvette chez ma tante, elle s’exaspéra; là-dessus cris, grosses explications, malédictions, déclarations de haines et de mépris, réciproques.
Нарешті — відʼїзд. Я цьому опираюся: адже ніч. Приходять мама й поступлива Діна — крики, сльози, вони вдають, ніби бояться, ніби вірять, що я їх побʼю чи вбʼю.
Départ enfin. Je m’y oppose la nuit. Arrive maman et la conciliante Dina, cris, larmes, elles font semblant d’avoir peur de croire que je vais les battre ou les tuer.
Зараз четверта, і коли подумаєш, через що весь цей гамір, здається, що це сон.
Il est quatre heures et quand on pense à propos de quoi tout ce vacarme on croit rêver.
Я така нещаслива, що без цих домашніх колотнеч я ще могла б жити, не надто скаржачись. Я змирилася з цим жалюгідним існуванням, і, бачачи це, Бог посилає мені муки, які роблять його ненависним, бо Бог хоче, щоб я мучилася, і якщо, втомившись боротися, я змирюся з цими прикрощами, Він, без сумніву, пошле мені інші!
Je suis si malheureuse que sans ces tripotages domestiques je pourrais encore vivre sans trop me plaindre. J’acceptais cette misérable existence et voyant cela Dieu m’envoie des tourments qui me la rendent odieuse car Dieu veut que je me tourmente et si de guerre lasse je me résigne à ces ennuis Il m’en enverra d’autres sans doute !
Порожнеча і Спустошення.
Le Vide et la Désolation.