❦
Середа, 16 жовтня 1878
Mercredi, 16 octobre 1878
Це безглуздо, але заздрість цих жінок завдає мені болю. Це таке дрібне, таке низьке, таке потворне. Я ніколи не вміла заздрити.
C’est bête mais l’envie de ces femmes me fait de la peine. C’est si petit, si bas, si vilain. Je n’ai jamais su envier.
Я шкодую, що не є тим, ким є інша, я схиляюся перед перевагою, це мені прикро — але я схиляюся. Тоді як ці створіння... це підготовлені розмови, маленькі усмішки, коли мовиться про когось, ким задоволений викладач, слівця на мою адресу, коли говорять про іншу, — якими доводять, що успіхи в майстерні нічого не означають. Нарешті дійшли до висновку, що конкурси — це дурниця, тим паче що Лефевр має поганий смак і любить лише малюнки, тупо скопійовані з натури, а Робер-Флері — не колорист.
Je regrette de ne pas être ce qu’est une autre, je m’incline devant la supériorité, j’en suis fâchée mais je m’incline. Tandis que ces créatures... ce sont des conversations préparées, des petits sourires quand on parle de quelqu’un de qui le professeur est content, des mots à mon adresse en parlant d’une autre, par lesquels on démontre que les succès d’atelier ne veulent rien dire. On est enfin arrivé à cette conclusion que les concours sont une bêtise d’autant plus que Lefebvre a mauvais goût et n’aime que les dessins copiés bêtement sur nature et que Robert-Fleury n’est pas coloriste.
Коротко: майстри нездатні, попри свою славу, — і це вирішили панночки Амелі, Брезло і Нордґрен. Я цілком згодна з ними, коли вони кажуть, що слава в майстерні — ніщо. Бо ось принаймні двоє з трьох лишаться жалюгідними посередностями, водночас маючи серед інших учениць славу першорядних мисткинь. Мене учениці зовсім не люблять, але майстри задоволені. Як кумедно слухати цих жінок, що кажуть цілковиту протилежність того, що говорили десять місяців тому, коли були певні, що отримають медаль чи перше місце. Це кумедно, бо це одна з тих комедій, що розігруються всюди у цьому світі, — але вона діє мені на нерви. Може, тому, що зрештою я маю чесну вдачу.
Bref les maîtres sont incapables malgré leur célébrité, et c’est Mlles Amélie, Breslau et Nordgren qui l’ont jugé ainsi. Je suis bien de leur avis quand elles disent que les gloires d’ateliers ne sont rien. Car voilà au moins deux sur trois qui resteront de déplorables médiocrités tout en passant pour artistes de premier ordre auprès des autres élèves. Moi les élèves ne m’aiment pas du tout, mais les maîtres sont contents. C’est si amusant d’entendre ces femmes dire tout le contraire de ce qu’elles disaient il y a dix mois quand elles étaient sûres d’être médaillées ou premières. C’est amusant parce que c’est une de ces comédies qui se jouent partout dans ce monde, mais cela me donne sur les nerfs. Peut-être est-ce parce qu’après tout j’ai une nature honnête.
Де Дайєнс [каже], що багато чого мені пробачає, бо: у Марі найчесніша вдача з усіх, що існують.
De Daillens [dit] qu’elle me passe bien des choses parce que: Marie a la nature la plus honnête qui existe.
Ці дрібні чвари в майстерні навівають на мене нудьгу, дратують — попри всі мої міркування. Справді, яка зухвалість з мого боку — випереджати їх.
Ces misères d’atelier m’ennuient, m’agacent, en dépit de mes raisonnements. Je suis bien impertinente de les devancer, en effet.