Пʼятниця, 9 серпня 1878

Низка диво-дивних подій: Дурасова представляє принцам Фріц-сомельє. Мені здається, я страшенно лукава, коли кажу «Ґанс» людям, які й гадки не мають, що це означає. Весь день можна розбити на картини, кожна матиме окрему, вельми вишукану назву.
Трапеза хижаків. Ми дивимось із двох своїх вікон, як їдять Ґанси, що влаштовують свій мудрований обід із восьми мʼясних страв, трьох компотів і пʼяти салатів. Пані Кубе сіла з боку Ґанса, я — Шварца, Абаза зі мною та пан Кубе. Тітка, Дурасов із пані Кубе.
Ілюмінація. Розвішую венеційські ліхтарі й розставляю ліхтарики на своєму балконі.
Падіння прапора. Мюле приносить триколор, який, погано привʼязаний, падає — і Шварц наливає повз склянку та аж підскакує, що зовсім йому не властиво.
Тріумф триколора!
Розалі привʼязує його білими атласними стрічками — метрів двадцять.
Старий італійський принц, якого я збираюся запросити. Достоту схожий на кажана — ось і його портрет готовий. Пожежа. Мюле приносить ліхтарики; я питаю, чи застрахований курзал, і на ствердну відповідь обіцяю зробити все, щоб він заробив триста тисяч марок.
Вечір — і все запалюється.
Переполох. З усіх боків вибухають петарди; маленький Віктор плаче, пані Кубе мало не знепритомніла; я кричу, що треба бути неабияким дурнем, щоб не попередити нервових дам. Урусов запевняє, що то Розалі, а Вільгельм приходить оголосити, що «це пан Мюле так робить».
Сюрприз. Скрізь бенгальські вогні — їх, як і петарди, влаштували принци. Я підозрювала якісь приготування, та не сміла вірити такому щастю.
Ревнощі. Зʼявляється Англійка. Принци й не просять, щоб їх представили, але розмовляють із Дурасовим і прогулюються з нами всіма — це досить незвично. Ми утворюємо ланцюжок, і я кажу по-російськи не підпускати Англійку до Ґансів, що нам чудово вдається. Та й ці дурні самі йшли в нашій групі, а я казала Дурасову, що він такий любʼязний — вигадав цей сюрприз, — роблячи вигляд, нібито й не підозрюю, що то вони самі.
Натовп. Усі, хто тільки живе в Зодені поблизу курзалу.
Жандарм. Посеред веселощів зʼявляється пожежник, щоб підтримувати порядок. Урусов іде до Розалі й наполягає, щоб знову запалили ліхтарик, який згас... випадково.
О десятій ми сідаємо вечеряти, а Ґанси тим часом ходять туди-сюди й крутяться навколо нас. До того ж я вже два дні в захваті: вони тільки й роблять, що дивляться на мене.
Пів на одинадцяту. Остання картина.
Надто пізно! Люди з гори збігаються, та все вже скінчено.
Наситившись своїми тріумфами... (Розалі розповіла всім, що в мене сьогодні вісімнадцятиріччя, і ці добрі люди надумали його святкувати) я повертаюсь, смакую свої успіхи — і раптом відчуваю шалене кохання до Поля де Кассаньяка.

Примітки

Фріц — сомельє (розпорядник напоїв) при курзалі (нім. Kurhaus). ↩
Нім. Gans (вимовляється «Ґанс») означає «гуска». Марі бавиться цим прізвиськом-каламбуром для молодшого з двох принців Гогенлое; старшого, чорнявого, вона прозиває «Шварц» (нім. schwarz — «чорний»). ↩
Курзал (нім. Kurhaus) — головний будинок курорту в Зодені, збудований 1843–1849 рр. ↩
Бенгальські вогні (фр. feux de Bengale) — кольорові піротехнічні смолоскипи (сині, зелені чи червоні), що широко вживалися на вуличних святкуваннях XIX століття. ↩
Поль де Кассаньяк (1842–1904), повне імʼя Поль Адольф Марі Проспер Ґраньє де Кассаньяк, — французький бонапартистський журналіст і політик, редактор консервативної газети «Ле Пеї». Уславився полумʼяними промовами, частими дуелями й пристрасним захистом бонапартистської справи. ↩