❦
Середа, 26 червня 1878
Mercredi, 26 juin 1878
Вчора Кароліна приміряла весільну сукню. Панна Акар у житті не носила корсета; щоб парижанка, яка не Венера, обходилася без цієї збруї, такої необхідної нашим нещасним модам, — для цього потрібні серйозні причини. Справді, панночка дуже худорлява, без бюсту й із дуже слабким шлунком... Вона чарівна, каже Кароліна, запевняю вас, — звичайно, фігурою не блищить і зовсім не кокетлива; вона схожа на молоду дівчину, що проводила багато часу серед молодих людей, — хлопчакувата, і завжди вдягнена дуже погано...
Caroline a essayé hier la robe de mariage. Mlle Acard n’a jamais de sa vie mis un corset; pour qu’une parisienne n’étant pas une Vénus s’abstienne de porter ce harnais si nécessaire à nos misérables modes il faut des raisons graves. En effet Mademoiselle est très efflanquée, pas de gorge, et un estomac fort délicat... Elle est charmante, dit Caroline, je vous assure, sans doute elle ne brille pas par la taille et n’est pas du tout coquette; elle a l’air d’une jeune fille qui aurait beaucoup été avec des jeunes gens, une garçonnière et très mal habillée toujours...
Це мене дуже радує.
Cela me réjouit beaucoup.
Увечері говоримо про дивну поведінку Блана, до якого я байдужа, але поведінка якого цілком незвичайна, — і особливо про Кассаньяк-Акар. Я не можу пояснити собі ту радість, ту запопадливість при кожній зустрічі, — і потім ці таємничі недомовки щодо шлюбу, про який він усім оголосив. Кажуть також, що я могла б вийти за нього. Вірю — і тому мене переповнює хаос змішаних почуттів. Така спека, що дихати можна тільки ввечері в салоні без ламп, з навстіж відчиненими вікнами. Мама, Марі, Діна і я — розкинулись на диванах та кріслах.
Le soir nous parlons de l’étrange conduite de Blanc auquel je ne tiens guère mais dont la conduite est tout à fait extraordinaire et surtout de Cassagnac-Acard. Je ne m’explique pas cette joie, cet empressement : à chaque rencontre et puis ces cachotteries à propos du mariage qu’il a annoncé à tout le monde. On dit aussi que j’aurais pu l’épouser. Je le crois et c’est pour cela que je suis envahie par un tas de sentiments confus. Il fait tellement chaud qu’on ne respire que le soir dans le salon sans lumières et avec toutes les fenêtres ouvertes. Maman, Marie, Dina et moi étendues sur des divans ou sur des fauteuils.
Провела так майже дві години — напівдрімаючи, напівжалкуючи, лютуючи й заспокоюючись. Мені навіть спало на думку звести зі світу панну Акар. Я не бачу в цьому нічого поганого — бачу лише себе, Кассаньяка і її між нами двома. Особливо коли уявляю будинок Акар зараз... де все в святковому настрої. Вона, мабуть, сяє радістю... готуються.
J’ai passé près de deux heures ainsi moitié dormant, moitié regrettant, rageant et me calmant. Il m’est même venu à l’idée de faire mourir Mlle Acard. Je n’y vois pas de mal, je ne vois que moi, Cassagnac et elle entre nous deux. Surtout quand je me représente la maison Acard en ce moment... où tout est en fête. Elle doit être radieuse... on se prépare.
У всьому всесвіті для мене існував лише один чоловік. Це був Поль де Кассаньяк. Я не можу бути королевою; я не вважаю за гідне чіплятись за якогось маленького панка, що введе мене у вище товариство; вище товариство, розумієте, — це може, моя кінцева мета. Це моє природне середовище, як вода — для риби і повітря — для птаха; воно було б і засобом — та й годі. Завтра, якщо схочу, можу туди потрапити — завдяки статкам, які маю, з будь-яким паном, — але це означало б принести безглузду жертву задарма й упасти у скриньку світських жінок, більш-менш гарних, більш-менш у моді.
Il n’y avait qu’un seul homme dans tout l’univers pour moi. C’était Paul de Cassagnac. Je ne puis être reine, je ne daigne pas accrocher quelque petit monsieur qui me fera entrer dans le grand monde; le grand monde vous le comprenez qui peut-être mon but définitif. Il est mon élément naturel comme l’eau est l’élément du poisson et l’air celui de l’oiseau, il serait un moyen aussi et voilà tout. Je puis demain si je veux y aller, moyennant la fortune que j’ai avec un monsieur quelconque, mais ce serait faire un sacrifice insensé pour rien et tomber dans la boîte des femmes du monde, plus ou moins jolies, plus ou moins à la mode.
І забирає його в мене панна Акар. Вона не знатиме, що з ним робити. Ця велика ньюфаундлендська добросердечність набридне їй, — а дотепності його вона не збагне... до кінця, не до дна.
Et c’est Mlle Acard qui me le prend. Elle ne saura qu’en faire. Cette grande bonté de terre-neuve l’ennuiera, quant à l’esprit elle ne le comprendra pas... tout à fait, pas jusqu’au bout.
Я могла б його мати. Не знаю, чи це доводить мене до відчаю, чи викликає огиду... чоловік, що одружився отак, — він уже не він, бо мені достатньо було захотіти — мені або будь-якій іншій... Може, він і мав до мене прихильність... але недостатньо, щоб вона перешкодила йому «влаштуватися» з будь-ким...
J’aurais pu l’avoir. Je ne sais si cela me désespère ou si cela me dégoûte... de l’homme qui s’est marié comme ça, il n’est plus lui puisque je n’avais qu’à le vouloir, moi ou une autre... il avait peut-être de l’affection pour moi... pas assez pour que cela l’empêche de faire une fin avec n’importe qui...
Мама і Діна справедливо дорікають мені за певну різкість, певні бравади. Купа афектацій, що завжди змушували мене показувати себе глузливою, холодною, недоступною. Це було б чудово, якби йшлося про те, щоб ніхто не думав, що я закохана; але ні — треба було показати, що я досяжна... Але хто міг думати про такі речі! Я вважала, що треба, щоб мене кохали, не наважувалась цього бажати і вдавала шалену й холодну, щоб він не думав, що я хочу кинутись йому на шию. Але зʼясуймо один момент: знаючи все — я б його все одно хотіла? Так, так, так — якщо не з кохання, то хоча б з марнославства.
Maman et Dina me reprochent avec raison certaines brusqueries, certaines bravades. Un tas d’affectations qui me poussaient toujours à me montrer railleuse, froide, inabordable. Ce qui serait très bien s’il s’agissait d’empêcher qu’on pense que je suis amoureuse, mais non il fallait montrer que j’étais possible... Mais, qui pouvait penser à de telles choses ! Je croyais qu’il fallait être aimée, je n’osais le désirer et je me faisais folle et froide pour qu’il ne pensât pas que je voulais me jeter à sa tête. Mais, éclaircissons un point, sachant tout, en aurais-je donc voulu ? Oui, oui, oui, si non par amour, du moins par vanité.
Одружитися з розрахунку з таким чоловіком — або дорого себе продати, звісно ж, через шлюб. Більше мені нема чого робити. А купити собі пана — я вже казала вам, що це мені ні до чого.
Faire un mariage de raison avec un homme comme lui ou bien me vendre très-cher en mariage bien entendu. Je n’ai pas autre chose à faire. Quant à acheter un monsieur je vous ai déjà dit que cela ne me servirait à rien.
І до того ж, хто знає — навіть знаючи, що йому не обовʼязково було бути закоханим, щоб одружитись, що він укладав угоду, — навіть знаючи це, я могла б його кохати, аби тільки угодою була я сама.
Et puis qui sait, même en sachant qu’il n’avait pas absolument besoin d’être amoureux pour se marier, qu’il faisait une affaire, même en sachant cela j’aurais pu l’aimer pourvu que ce fût moi l’affaire.
Коли кохаєш — нічого не вдієш. Скупець зрікається грошей, честолюбець — почестей, легковажний — марнославства — не тому, що міняє свою природу, а тому що коханий замінює все і в ньому бачиш усе. І ось у цьому якраз чудо. Часом... я думаю, що цього разу говорю зі знанням справи. Те, що я кажу, повинно мати вагу — бо я не в Ніцці і не в Італії; я оговталась від своїх прикростей і принижень, я зовсім не в розпачі — навпаки; я зайнята і навіть розважаюсь. Тож часом мені невиразно здається, що я відмовилась би від усього заради цієї людини — бо без нього і поза ним немає ні грошей, ні почестей, що мали б для мене якусь ціну; якби я їх і хотіла — то лише щоб сподобатися йому.
Quand on aime rien n’y fait. L’avare renonce à l’argent, l’ambitieux aux honneurs, le frivole à la vanité non pas qu’on change sa nature mais parce que l’être aimé tient lieu de tout et qu’en lui on voit tout. Et c’est justement là le miracle. Par moments... je crois que je parle en connaissance de cause cette fois. Ce que je dis doit compter car je ne suis ni à Nice, ni en Italie; je suis remise de mes chagrins et de mes humiliations, je ne désespère pas du tout, au contraire; je suis occupée et même je m’amuse. Il me semble donc par moments et vaguement que je renoncerais à tout pour cet homme, car en dehors de lui et sans lui il n’y a ni argent, ni honneurs, qui me soient bons à quelque chose; si j’en voulais ce serait pour lui plaire.
Не заглиблюватимусь у це — відзначаю лише стан духу, дуже дивний і от і все, відмінний від усього попереднього. Дивно — але я зовсім не можу писати так, як думаю; все це майже так, але незграбно, але спотворено пером.
Je ne m’appesantis pas là-dessus, je signale une disposition d’esprit très étrange et voilà tout, différente de tout ce qui a précédé. C’est drôle mais je ne puis du tout écrire comme je pense, tout cela est à peu près mais lourd, mais défiguré par la plume.