Субота, 22 червня 1878.

Ось він, цей лист, який я переглядала й редагувала до ночі.
Ви, мабуть, отримуєте таку зливу анонімних листів, що насамперед попереджаю: цей не такий. Прочитайте до кінця — хоч би що ви там знайшли — або ж не читайте жодного слова: така моя воля. Я йду прямо до вас — слухайте мене з повагою — з поваги до самого себе, — а потім робіть із цим що зможете. Час не чекає, і справа надто серйозна, щоб зупинятися перед банальною уразливістю. Можливо, цей останній і цілком обдуманий крок виявиться лише не до місця — але принаймні не буде чого докорити собі. Думаєш, що помиляєтесь ви, а помиляєшся сам — от і все. Жінка, яка зневажала всіх і мала на вустах лише глузування, збирається говорити з вами відверто, вважаючи, що справа того варта, і доводячи тим самим, що шанує вас нарівні з собою — що є, хоч би що казали, найвищою відзнакою,
яку тільки можна надати подібній собі. Боюсь, що ви не читатимете мене, боячись відволіктись від прекрасного вчинку, на який ви вирішилися. Ви так заплутані, що, мабуть, вважаєте себе закоханим — і природно, не відчуваючи священного вогню, втішаєтеся, думаючи, що це чисті почуття, і вигадуючи вишукані принади там, де є лише велика невимушеність, набута довгою практикою. Я не хочу нікого паплюжити — ви самі знаєте про це більше за мене. Але домовлені шлюби вам не личать. Чого ж ви хочете — грошей? Їх можна мати втричі більше. Цей тьмяний союз матиме тьмяний вплив навіть на вашу політичну карʼєру. Вам здається, що ви укладаєте поважний шлюб, — а його вважають мізерним і блазнівським; кажуть навіть, що ви змирились із цим сумним кінцем, щоб потопити свої розчарування. Але це безглуздя. Облиште ці негідності — ще є час, і знайте, що жінка молодша, багатша, достойніша просить лише пожертвувати вам усім і прийти лягти до ваших ніг — покірна й віддана, як пес, — яким би не було ваше становище, яким би не було ваше майбутнє. Ваша родина була б щасливішою від союзу гіднішого, вигіднішого; самі ви не будете щасливі з жінкою посередньою, навіть не молодою, якій вас віддає якесь образливе диво. Безглуздя говорити вам про це так пізно — але хто міг повірити в таку дурість з вашого боку, дурість видатну, яку не можна пропустити, не зчинивши галасу... і до того ж ніхто не знав, що це завдасть стільки болю! Ще є час. Скористайтесь зі співчутливого випадку, що зупинив жахливе безумство. Облиште цю вульгарну, негідну, міщанську угоду, яка принижує ваш характер. Нехай перестануть вас ображати, кажучи, що ви не могли претендувати ні на що краще і що цей тип крамничної панночки — саме те, що вам потрібно. Бо ніхто не вірить у кохання в цій жалюгідній справі. Утішитись буде важко, без сумніву, — адже не знаходиш стільки чоловіків, скільки хочеш, із цими принадами, що так банально виламуються зі звичайного, і цим розумом, вихованим у церквах і на балах Опери. Молодий, розумний, сповнений майбутнього (що б ви про нього не думали) — це був би сумний, безглуздий кінець. Пожалійте себе і трохи інших. Беруться влаштувати все — ще є час — і саме час! Ваша родина, попри нинішні обставини, тільки рада буде забезпечити ваш добробут, ваше особисте щастя, сприяти вашій майбутній величі. Те, що я вам раджу, може бути помилкою — але я щиро вірю, що ви йдете хибним шляхом, і до того ж — будь ти хоч ангелом — у таких речах будеш чортівськи егоїстичним. Не бійтесь же зізнатись, що поступаєтесь наполяганням ваших близьких, священиків, добрих жінок. Ви ще можете! Подумайте ж — тут ідеться про все ваше життя і про життя іншої. Це ще було б легко — відстрочка, подорож... Що треба сказати, Господи, щоб переконати вас, щоб повернути вас до себе самого!
Підніміть голову — подивіться, в яке міщанське багно ви занурюєтесь! Але ви войовничі й вольові лише назовні! Чи варто бути тим, ким ви є, щоб так скінчити! Скромна зовнішність — не запорука; пригадайте всіх некрасивих жінок, яких ви збили з праведного шляху, щоб, можливо, привести на кращий, — ні, мені не до сміху. Ви надто практичні, щоб дати себе захопити ніжно-
домашніми манерами, що їх напускає кожна дівчина, яка хоче вийти заміж. Такі дівчини, досягнувши мети, бувають часом гіршими за інших — особливо якщо довго чекали. Вас спокушає домашній затишок, корисне, що не надто радує, — але невже ви думаєте, що жінка, яка кохає, жінка із серцем, не здатна бути всім, чим треба? Та любить вас, кажете ви, — але вона любила б будь-якого чоловіка! Візьміть жінку досить гарну, щоб робити вам честь, і досить добру, досить піднесену душею, щоб стояти вище за жалюгідні буденні міркування господинь, що самі ходять на ринок. Ті потім змушують ходити чоловіків. Жінку, яка пожертвувала б вам усіма своїми гордощами, яка бачила б лише вас — замість своїх маленьких прихованих амбіцій. Знайте, що добрим чоловіком, так само як і справжньою доброю матірʼю родини, ідеальною дружиною, стає лише по-справжньому вища істота, яка одна може мати принади чесноти й доброти, не маючи їхньої дрібʼязковості й прикрощів. Хоча ви часто не тримали слова (це ж ви дотримаєте!) — прошу вашого слова, що ви ніколи не хвалитиметеся в тому жахливому випадку, якщо ви кохаєте, і що чесно забудете (якщо, втім, істота, отупіла до такої міри, має уявлення про це почуття) цю чесну спробу порятунку, продиктовану глибокою й щирою прихильністю до вас. Але, давши такий явний доказ такого жахливого несмаку, ви заслуговували б найглибшої зневаги й найжалюгіднішої долі. Ви, що говорите про ніжки, красу, витонченість, породу, — поговорімо ж про це! Ну, один добрий порух — я врешті-решт гадаю, що тут, певно, щось криється, і що особливо після вас знайдеться якийсь старий морський офіцер, який чудово підійде. Ні — ще не надто пізно, ніколи не надто пізно, раз ви її не кохаєте! Бережіться хибної щедрості. Саме цим вас і тримають. Будьте справді щедрі й не дозволяйте топити соболя, щоб врятувати щура, який навіть не в небезпеці. Там утішаться — ви будете рекламою, тут не утішаться ніколи — і матимуть рацію. Прислухайтеся до свого розуму, до серця... Все ж утішаться, якщо ви й далі качатиметеся в пилюці, — бо цим покажете, що маєте лише те, на що заслуговуєте.
СЮЗАННА В МАСЦІ. Червень 1878. Париж
Вдень мене сварив Робер-Флері, потім я була у Ґавіні, а потім увечері прийшов пан де Морган. Я користаю з уроків, які дає мені мама, — стаю ніжною, співчутливою і т. д.
Подумайте лише — Мультедо прийшов удень і подав мамі петицію від імені багатьох людей, які всі вважають, що в мені є лише дотепність, що цей феєрверк стомлює, що шкода, що в мене немає серця... Отже, я жорстока, холодна й насмішкувата — яке щастя! Я трохи це підозрювала, але не наважувалась повірити. Яка удача!
Це чарівно. Ми скаржимось на весілля
Кассаньяка — якби я колись допускала в думках можливість щось із цим зробити, я діяла б інакше й досягла б успіху. Йому потрібні лише добра дружина й добре придане. І я хотіла б його за такою ціною? Так — і якби він сказав мені одне слово, я пішла б із ним, як Берта з Ланкастером. З ним була б свобода, можливість щось зробити — а замість багатства було б щось інше. Мама думає, що я в розпачі. Аніскільки. Але часом у мене такі моральні слабкості, що вони мало не доводять мене до непритомності — тому я вирішила надіслати цього листа: принаймні нічого не докорятиму собі, якщо потім прийдуть болі й жалкування. Але цей Мультедо та ці інші добрі люди! Чарівні!
Лист написаний майже моїм почерком — і конверт цілковито. Ви питаєте себе, чи я божевільна... Аніскільки. Все зважено. Всі мої знають, що я пишу, за винятком кількох виразів. Поки що все це мене розважає — я смієюсь зі своїх вигадок і уявляю, що з цього вийде.
Маленька тітонька Марі з найбільшою переконаністю каже, що якби в мені було серце — я була б феноменом. Сьогодні ввечері я його таки носила — смарагдове.
Аби тільки він прочитав цього листа.

Примітки

«Сюзанна в масці» — підпис цього анонімного листа до Кассаньяка. Імʼям Сюзанна Кассаньяк назвав Марі під маскою під час її маскованих візитів у січні 1878 року (запис від 31 січня 1878 року); так вона натякає йому на дівчину в масці, яку він знав. ↩