П'ятниця, 31 травня 1878.

П'ятниця, 31 травня 1878. Я ходила до Алексіса і цього разу зовсім йому не допомагала.
Я дала йому три листи...
Перший — хибний і шкодить мені, розповідаючи дрібниці про мій характер, що мені шкодять. Другий — світлий, досить міцний, з блакитними очима, лагідним виглядом, але досить дивним поглядом. Він відчуває до мене зароджувану прихильність, я його лякаю, і він не знає, що робити. Але ці двоє мають нескінченно менше спільного зі мною, ніж третій, з яким є спільність духу, почуття, серця, який мене дуже любить, але в голові якого — шлюб із високою брюнеткою.
Потім я запитала його, чи можу бути змагнетизованою і чи можу магнетизувати. Бути змагнетизованою — з певними труднощами, але магнетизувати
— дуже легко. Тоді я вирушаю в дорогий старий Париж купувати книжки про магнетизм, і оскільки деяких не знайти, мене відсилають до самого барона дю Поте. Вулиця дю Дракон, 10. Там я знаходжу широкий темний сходовий марш, як в Італії, бібліотеку й старого маніяка, що оголошує себе королем магнетизму. Я всерйоз займуся цим. Мені здається, що ця сила є відображенням божества.
Мої ідуть дивитися феєрію в «Шатле», я йду з ними. Ми зустрічаємо там Лаконів і Фостерів, які приходять до нас у ложу. Коли ти бачив одну феєрію — ти бачив їх усі. Мені було нудно, і, машинально дивлячись на оголошення на завісі, я думала, що моє життя знесилене, зів'яле і... пропало. Прикро відчувати навколо себе таку порожнечу, таку спустошеність. По суті... зараз я вже в такому стані. Я вважала себе народженою бути щасливою в усьому, тепер бачу, що нещасна в усьому. Це точно одне й те саме, тільки з точністю до навпаки. Як тільки я знаю, що до чого, — це цілком витримно, і це більше не завдає мені прикрості, оскільки я знаю заздалегідь. Запевняю вас, що кажу те, що думаю. Що було жахливим — то це постійне розчарування, знаходити змій там, де сподівалася побачити квіти. Ось що жахливо... Але ці удари виховали мене в байдужості. Все проходить повз мене, я навіть не виглядаю у вікно, коли їду в майстерню. Заплющую очі або читаю газету.
Можливо, ви думаєте, що ця покірність — відчайдушна... вона викликана відчаєм, але вона спокійна й лагідна, хоча й сумна. Замість рожевого — сірий, ось і все. Змирюєшся з цим і заспокоюєшся.
Я більше себе не впізнаю... це не настрій хвилини, але я стала такою. Мені це здається дивним, але це не менш правда.
Мені навіть не потрібен статок — дві чорні блузки на рік, білизна, яку я прала б у неділю на тиждень, їжа дуже проста, аби лише без цибулі і свіжа, і можливість працювати. Жодного екіпажу — омнібус або ноги; я ношу в майстерні туфлі без підборів. Навіщо тоді жити?!
Навіщо? Та, чорт забирай, — в надії на кращі дні, а надія така вас ніколи не покидає.
Все відносно — так, порівняно з моїми минулими муками, теперішнє — це благополуччя, я насолоджуюсь ним як приємною подією.
У січні мені виповниться двадцять. Муссі виповниться двадцять!
Це абсурдно й неможливо. Це жахливо.
Часом мене охоплює бажання вдягтись, прогулятись, показатися в Опері, в Булонському лісі, на Салоні, на Виставці. Але я одразу кажу собі: навіщо? І все знову занурюється в ніщо.
Між кожним написаним мною словом я думаю мільйон речей, я виражаю лише клаптями невиразні думки «повних висновків у їхньому розумінні».
Яке нещастя для нащадків.

Примітки

Барон Жуль Дені дю Поте де Сенево (1796–1881) — французький практик месмеризму та тваринного магнетизму.