Понеділок, 29 квітня 1878 р.

З восьмої ранку до шостої вечора — з яких треба відняти півтори години на обід. Немає нічого кращого за регулярну роботу.
Але яке гарненьке маленьке пекло — наша домівка.
Від чого залежать враження, думки, почуття (?)…?
Іще кілька днів тому Поль де Кассаньяк був богом — а після його візиту він ледь чоловік.
А тепер про інше: скажу вам, що, здається, я ніколи не закохаюся серйозно. Я завжди, завжди знаходжу в чоловіку щось кумедне — і тоді все пропало. Якщо не смішне — то незграбне, або дурне, або нудне, — словом, завжди є якийсь бік, видно кінчик вуха.
— Вам потрібен хтось розумніший за вас, — каже Блан…
— Авжеж.
— Так, але це неможливо.
— О! Блане!
— Звичайно, є чоловіки, у яких серйозний бік розвиненіший, які сильніші в певних речах, — але загалом, щоб бути дотепнішим, розумнішим, хитрішим — я вам гарантую, що таких немає, жарти набік. І поки ви не відчуєте інтелектуального панування над вами тощо, тощо.
Це правда — поки я не знайду свого володаря, мене не полонять жодні чари: завдяки цій манії вишукувати в людях вади я не захоплюся жодним земним Адонісом…
Які ж дурні люди, що їздять до Булонського лісу, — я не можу зрозуміти їхнього порожнього й нерозумного існування.

Примітки

Фр. «montrer le bout de lʼoreille» — показати кінчик вуха; французька ідіома з байки Лафонтена про осла, перевдягненого левом, чиї вуха його викривають. Виявити свою справжню, менш привабливу сутність. ↩