❦
Пʼятниця, 4 січня 1878 р.
Берта й далі приходить зі мною о пів на другу і малює дві години — думаю, у неї є здібності...Vendredi 4 janvier 1878
Як дивно, що та колишня істота так добре заснула. Від неї майже нічого не лишилося — хіба що спогад, який часом пробуджує давню гіркоту, але я одразу думаю про... про що? Про Мистецтво? Мені смішно. Ось вона — остаточна машина. Я так довго й так страшно шукала цю кінцеву мету, цей спосіб існувати, не проклинаючи себе і не проклинаючи всю решту творіння цілий день, що мені аж не віриться, що я його знайшла.
Comme c’est drôle que l’ancienne créature soit si bien endormie. Il n’en reste presque rien, un souvenir de temps en temps qui réveille les amertumes passées mais aussitôt je pense à... à quoi ? A l’Art ? Ça me fait rire. C’est ça la machine définitive. J’ai si longtemps et si terriblement cherché cette fin ou ce moyen d’exister sans se maudire et sans maudire le reste de la création toute la journée, que j’ai peine à croire que je l’ai trouvé.
У чорній блузі в мені є щось від Марії-Антуанетти в Тамплі.1
Avec ma blouse noire j’ai quelque chose qui rappelle Marie-Antoinette au Temple.
Бідолашна жінка.
Pauvre femme.
Я починаю ставати такою, якою хотіла бути. Впевнена в собі, зовні спокійна — уникаю дрібних неприємностей і суперечок, роблю мало зайвого; одне слово, вдосконалююся потроху — домовимося про значення слова «досконалість»: досконалість для мене.
Je commence à devenir comme je désirais être. Sûre de moi, tranquille au dehors, j’évite les tracasseries et les chicanes, je fais peu de choses inutiles; bref je me perfectionne peu à peu, entendons-nous sur le mot perfection, perfection pour moi.
О, час! На все потрібен час. Час жахливіший, виснажливіший, гнітючіший, ніж будь-коли, якщо інших перешкод уже немає.
Oh ! le temps ! Il en faut pour tout. Le temps est plus horrible, plus énervant, plus écrasant que jamais lorsqu’il n’y a pas d’autres obstacles.
Що б зі мною не сталося, я тепер краще підготовлена, ніж раніше — ніж тоді, коли лютувала, що змушена визнавати: я не цілком щаслива.
Quoiqu’il m’arrive je suis plus préparée qu’avant, qu’au temps où je rageais d’être obligée de convenir que je n’étais pas parfaitement heureuse.
Я досі лютую через це, але оскільки це вже незворотно і вже неможливо, щоб я була цілком щасливою все своє життя — бо я вже бувала й нещасною, — оскільки не можна почати жити спочатку, то ведімо життя далі в іншому напрямі, мета якого вже не марнославне бажання сказати, що завжди була щасливою. Проте іншим я це все одно скажу — але не собі. Це мене таки трохи лютить, але впораюся, раз уже не йдеться про те, щоб бути цілком щасливою. Можливо, ви думаєте, що я жартую або кажу це «з гіркотою». Запевняю вас — ні. Що ж поробиш — у мене на все свої погляди.
J’en rage encore mais comme c’est irrévocable et qu’il n’est plus possible que j’aie été parfaitement heureuse toute ma vie puisque j’ai déjà été le contraire, puisqu’on ne peut plus recommencer la vie, continuons là dans un autre sens dont le but ne sera pas la vanité de pouvoir dire que l’on a toujours été heureux. Je le dirai quand même mais aux autres, pas à moi. Ça m’enrage bien un peu, mais je m’arrangerai, du moment qu’il ne s’agit plus d’être parfaitement heureuse. Vous pensez peut-être que je blague ou je le dis « avec amertume’'. Je vous assure que non. Que voulez-vous j’ai mes idées sur tout.
Примітки
Марія-Антуанетта в Тамплі — образ королеви-вʼязня: після арешту 1792 р. вона носила чорний жалобний одяг у замку Тампль; один із найбільш романтизованих образів шляхетного страждання XIX ст. ↩