Субота, 29 грудня 1877 р.

Пан Робер-Флері був мною дуже задоволений. Він простояв не менше півгодини перед парою стоп у натуральну величину, які я намалювала, знову спитав, чи малювала я колись фарбами, сказав, що я, значить, хочу серйозно зайнятися живописом, скільки я можу залишатися в Парижі, висловив бажання побачити мої перші роботи в кольорі, запитав, як я це зробила. Я відповіла, що намалювала для розваги. Оскільки це затягнулося, всі підійшли і стали за ним, щоб слухати, і серед цього — смію сказати — загального остовпіння він заявив, що якщо мені захочеться, я можу писати фарбами. На це я відповіла, що не вмираю від бажання і воліла б удосконалюватися в малюнку — рішення, якому він щиро поаплодував. Тоді я додала, що прошу ставитися до мене дуже суворо, — що він і пообіцяв, зазначивши, що робитиме це тим охочіше, що воно того варте.

Ця сцена мене дуже порадувала, а потім я стала серйозною — вже й не знаю, чому.

Увечері за чаєм — графиня де Файє, барон дʼАльт і Монсеньйор. Файє поки що — майже необхідне зло. Манери в неї жахливі, і мені було прикро терпіти її, але сподіваюся її позбутися, оскільки принца вже представлено і він бував у нас. Принаймні одним кавалером більше. Він невисокий, темноволосий, свіжий обличчям, з довгими чорними вусами, з великою рухливою нижньою щелепою і лобом, що часто зморщується. Гарні манери, простий, не надто дурний, принаймні поки що, спокійний і невиразний вигляд. Допомагав мені готувати шоколад і взагалі здається добрим хлопцем.

Він дуже поважає Пополя — що мені до вподоби.

Але, Боже мій, я забула вам сказати, що Поль, мій братик Поль, приїхав сьогодні вранці о шостій. Він у прекрасних стосунках із батьком і виїде за кілька днів. Він гладкий, товстий — поряд із ним я здаюся маленькою принцесою. У вісімнадцять — чоловік, причому величезний; справжній пан, і цей пан пішов дивитися La Tzigane¹ у «Ренесанс».

Він непоганий, і сподіваюся, що він не бреше, кажучи, ніби обожнює село і не бажає жодного іншого життя. Хай кожен бере своє щастя там, де знайде, і якщо цей хлопець і справді зможе стати землевласником-господарем², це було б добре.

Бідний дідусь був дуже радий його побачити.

Весь час я була гарна й краще вбрана, ніж тоді, коли приходив Кассаньяк. Хіба це не прикро!

Увечері на мені була ідеальна сукня — цнотлива й пристойна, але надто проста, щоб носити її в Парижі поза домом; зачесана я була так, як любить Блан, — в стилі останніх років Імперії або античності; обличчя біле з легким румʼянцем... Одне слово — це безглуздо.