❦
Пʼятниця, 28 грудня 1877 р.
Полька спробувала покомандувати — я її відчитала; Форхгаммер, нічого не розуміючи, стала на її бік, — і треба вам сказати, що саме через захист Форхгаммер, себто Ягнятка чи як її там, відбулася велика схизма Швейцарок. Одне слово, Ягнятко заплакало й попросило в мене пробачення — це було дуже кумедно: я робила суворий вигляд, а вона сприймала всерйоз. Не маю часу розповідати про всі ці пригоди, що прикрашають життя в ательє. Ми завжди багато розмовляємо з Брезло, ніколи — з рештою; з рештою я лише жартую, бо все це — набрід і... нездари, тимчасом як у Брезло є талант; є тільки ми дві.Vendredi 28 décembre 1877
Цурло ввечері після повернення — розмовляли про Неаполь... мені захотілося туди поїхати... Ні! Я б пошкодувала, знаю — пошкодувала б, якби поїхала.
Zurlo au retour le soir, on a parlé de Naples... j’ai eu envie d’y aller... Non ! Je le regretterais, je sais, je le regretterais si j’y allais.
Моя уява ледь торкається Поля де Кассаньяка; поки що мені його досить, я дуже зайнята. У нього є певні інтонації голосу та деякі манери, що якраз потрапляють у потрібну ноту — саме ту, що мені до смаку.
Mon imagination effleure Paul de Cassagnac; il me suffit pour le moment, je suis très occupée. Il a certaines intonations de voix et certaines manières qui sont justement dans le ton juste, juste celui que me plaît.
Як це дивно — є люди, у яких є... не знаю що, зроблене якраз так, щоб подобатися тобі: жест, слово, дрібниця — але це і є та дрібниця, те щось, якого немає в інших... і через це тільки ці люди здаються тобі подібними до тебе, тільки вони тебе бавлять.
C’est drôle, il y a des gens qui ont... je ne sais quoi qui est fait justement de façon à vous plaire, un geste, un mot, un rien mais c’est ce rien, ce quelque chose qu’on ne retrouve pas chez les autres... ce qui fait que ce ne sont que ces gens-là qui vous paraissent vos semblables, qui vous amusent.
Не те щоб я божеволіла за Кассаньяком, але треба визнати, що в нього є це щось, і певні інтонації його голосу раптом спливають мені в памʼяті й тішать мене.
Ce n’est pas que je sois folie de Cassagnac, mais il faut dire qu’il a ce quelque chose et que certaines intonations de sa voix me reviennent tout à coup et me font plaisir.
Раніше я казала: треба ж бути такою бездільницею! Тепер я вже не бездільниця, але це в моїй природі. Олександр... затертий до дірок, а оскільки нікого немає, я думаю про Кассаньяка, якого бачила двічі... мрію про нього, як про свою Римську премію, як про всякі дурниці; говорю вам усе це, щоб ви були обізнані, щоб ви знали, хто герой романів, які я складаю. Переважно я думаю про малювання, але, щоб не збрехати, треба зізнатися, що я таки приділяю добрих десять хвилин або чверть години з двадцяти чотирьох годин цим романам. Це нешкідливо.
Avant je disais : faut-il être désœuvrée ! Je ne suis plus désœuvrée, mais c’est dans ma nature. Alexandre est... usé jusqu’à la corde, et comme il n’y a personne je songe à Cassagnac que j’ai vu deux fois... j’y rêve comme à mon prix de Rome, comme à toutes sortes de bêtises; je dis tout cela pour vous tenir au courant, pour que vous sachiez quel est le héros des romans que je compose. Pour la plupart je pense au dessin, mais pour ne pas mentir il faut avouer que j’accorde bien dix minutes ou un quart d’heure dans les vingt-quatre heures pour ces romans. C’est inoffensif.