Понеділок, 3 грудня 1877

Немає пристойного місця в майстерні. Я жахливо роздратована.
Сальвіні — знаменитий італійський трагік — тут зі своєю трупою; сьогодні ввечері ми йдемо на «Отелло». Яка втіха — опинитися навпроти ложі італійського посольства, серед напівіталійської публіки, слухати цю прекрасну мову — таку ніжну і таку страшну. Я — за чоловіків, що душать; і я добре знаю, що ви відповісте: скажете, що італійці не душать, а позичають гроші в жінок; скажете, бо берете за зразок цілої нації якогось вуличника чи нікчему. А коли я кажу «чоловіки, що душать», я маю на увазі не лише італійців.
Дуже вгорі, дуже вгорі сиділи Марія, Брезло і Шеппі. Роздивляємося одна одну в лорнет, вітаємося й усміхаємося.
За кавалера — Блан, незмінно капітан фрегата чи полковник у відставці, — як вам більше подобається.
Тітка без кінця кепкує з нього через угорську пані, яку йому доручено супроводжувати, — бо в Поля немає часу.
Я все продовжую уроки анатомії та арфи; фортепіано і мандоліна йдуть поруч, а в середу беруся за гітару — на честь Каролюса-Дюрана, який зачарував мене своїми арабськими піснями.

Примітки

Томмазо Сальвіні (1829–1915) — видатний італійський трагічний актор, прославлений на всю Європу роллю Отелло. ↩