Неділя, 2 грудня 1877

Прокинувшись, я виявила, що маю цілковито колір картин Фраґонара — шкода, що не завжди можна бути такою.
Зробили кілька візитів — до мадам Канщін, Дубельт, де Файє, Бойд.
А я пішла до своїх художниць — Брезло, Шеппі, Целлер, Форкгаммер, італійки, що співає. Краще бути першою тут, ніж десятою деінде. І не тільки це — а й те, що… там я граю роль принцеси-простачки, ліберальної і всього іншого; балакаємо, співаємо, кричимо і насамперед — дотепні… часом італійка Марія, яка співає за фахом… а в мене голос кращий за її. Це несправедливо… І в мене ще не весь голос — рішуче несправедливо.
Щаслива, що обдарована з усіх боків. Жалюгідна!
Замість того щоб витрачати життя на нарікання, ти могла б плекати ті дари, що дав тобі Бог, — Бог, що надто добрий до тебе. Зрештою, єдине, що ти можеш зробити, — це більше не розтрачувати себе.
Там я — велика дама, мене бачать у сяйві ореолу, і оскільки я цим не користуюся… здаюся вдвічі чарівнішою. Якби ви знали, яка насолода — відчувати себе коханою, захопленою, відчувати, що подобаєшся, що тебе слухають, і що в усьому цьому немає ні примусу, ні облуди, ні брехні!
Повернувшись, знаходжу Блана і картки Бойдів.

Примітки

Жан-Оноре Фраґонар (1732–1806) — французький живописець рококо, відомий рожево-персиковими, повітряними тонами.