❦
Четвер, 22 листопада 1877
Маленький Зурло відвів нас до неаполітанського художника… Тофано, що живе в тому самому будинку, що й ми. Поки ми були там, прийшов ще один художник, такий самий неаполітанець, — Вієнеллі, учень Жюліана. Дивовижно, що Жюліан говорив їм про мене… Я ще така слабка, нічого не вмію… так, але я подаю надії.Le petit Zurlo nous a menées chez le peintre napolitain... Tofano, qui loge dans la même maison que nous. Pendant que nous y étions, est arrivé un autre peintre tout aussi napolitain, Vienelli élève de Julian. Ce qui est étonnant c’est que Julian leur ait parlé de moi... Je suis si faible encore, je ne sais rien... oui mais je promets.
Думаю, я їх приголомшила — щоб не вжити іншого, втішнішого для мене слова. Ми говорили про все: про Неаполь, про його виставку і про тисячу речей, що з цього випливали й не випливали.
Je crois que je les ai étourdis pour ne pas dire un autre mot plus flatteur pour moi. On a causé de tout, de Naples, de son exposition, et de mille choses qui en ressortaient et n’en ressortaient pas.
Маленький Зурло пішов о пів на дванадцяту.
Le petit Zurlo est parti à onze heures et demie.
Увечері я все ж таки пішла до майстерні — там був Робер-Флері. Я втомлена і справді занадто добра, що пишу вам сьогодні. Бо мені ще прочитати сторінку Євангелія і проказати молитву — що я роблю щовечора з незмінною регулярністю. У цьому і в дрібницях свого відходу до сну й вставання я точна, як швейцарський годинник, — о якій би годині не лягала.
J’ai quand même été le soir à l’atelier, Robert-Fleury y était. Je suis fatiguée et suis trop bonne vraiment de vous écrire ce jour. Car j’ai à lire une page de l’Evangile et à dire ma prière, ce que je fais tous les soirs avec une régularité que rien n’altère. Pour cela et pour les détails de mon coucher et de mon lever je suis régulière comme une pendule suisse, à quelque heure que je me couche.