Понеділок, 19 листопада 1877

Як голову для конкурсу нам дали молодика двадцяти двох років, білявого й рум'яного, з кирпатим носом і світлими вусами. Амелі знаходить його гарним, бо всі голови, що вона малює, хай якими вони будуть, — в цьому роді.
О першій ми з тіткою їдемо до Версаля; я в хутряній шапці-токе з видри й довгому пальті з видри, що сягає мало не до підлоги, прикриваючи мою бездоганну сукню. Ми їдемо разом із графинею де Файє, уродженою Свристуновою, яку тітка знала у Мержевських і барона д'Альта. Якийсь пан, що три-чотири роки тому був у Ніцці з компанією Естергазі, Фестетіч і т. ін. Ми розмовляємо, я в настрої й роблю «жанр Кассаньяк». Розважаю депутата в кутку купе — щось на кшталт Маркуара, але в темному.
Місця на галереї — над бонапартистами. Популь входить, похитуючись, сідає; до нього підходять вітатися кілька осіб. Він озирається і вітає нас. Ми відповідаємо, і я червонію, збентежена такою честю. Іноді я дуже дурна: щоразу, як він озирався і дивився на нас, я не знала, куди дітися. Правда, він дивиться на вас так, ніби ви — предмет цікавості.
Популь виголосив гарну промову — спокійну, стриману, сповнену здорового глузду, підкріплену доказами, які він виклав.
Де-не-де кілька дотепних слів, але без бурі. Думаю, він справді заспокоюється.
Вдома застаємо Блана, який каже, що я мала справляти приголомшливий ефект. Не знаю, я була сонна, і взагалі останнім часом мало переймаюся своїми ефектами.
Чому Блан не любить, коли говорять про Кассаньяка? Раніше я думала, що тому, що вони більше не в добрих стосунках, але тепер уже не знаю.
Думаю, ця подвійна скотина, опудало-креол, мала б провести нас до Парижа; натомість ця пташка десь поділася — не з'явилась ні на вокзалі, ні на виході, де були всі депутати.
Увечері я жартувала з сонним виглядом — здається, кумедно, — а в своїй кімнаті показувала Популя; всі дуже сміялися, крім, звісно, Блана.
Засідання було цікавим, я майже не спала. Тільки вони дратівливі — часом хочеться крикнути їм, як треба діяти і що говорити.