Понеділок, 8 жовтня 1877

Для голови — нова модель, тобто вранці. Щось на зразок кафешантанної співачки, яка співала нам під час перерв. А вдень — молода дівчина для академічного рисунку.
Кажуть, їй лише сімнадцять, але я вас запевняю, що її стан неабияк зіпсований. Кажуть, ці негідниці живуть якимось немислимим життям.
Диякон снідав і обідав у нас.
Поза складна, мені важко.
Я б страшенно хотіла позувати в чоловічому ательє — голою, звісно.
Я вас запевняю, що люди соромляться своєї наготи тому, що вважають себе недосконалими. Якби хтось був певен, що на шкірі в нього немає жодної плями, жодного незграбного мʼяза, жодної спотвореної ступні — ходив би без одягу і не соромився. Сам не усвідомлюєш, а саме це і тільки це робить людину соромʼязливою. Хіба можна утриматися, щоб не показати щось справді красиве, чим можна пишатися? Хто коли-небудь тримав при собі скарб або красу, не похвалившись ним, — починаючи з царя Кандавла?
Але наскільки легко ми миримося зі своїм обличчям, настільки ж інстинктивно прискіпливі до свого тіла.
Соромʼязливість зникає лише перед досконалістю, бо краса всесильна.
І якщо, дивлячись на щось, ти знаходиш що сказати, окрім «це прекрасно!», — значить, воно прекрасне не цілком. І є місце для осуду і для всього іншого.
Ось я, наприклад, соромилася б, бо шкіра на литках у мене не зовсім така ніжна, як на руках, і мої ступні, пальці ніг не мають зовсім класичної форми через жахливе модне взуття. Від надто коротких черевиків великий палець трохи вигнувся. Утішаюся лише тим, що дивлюся на ноги інших і на ноги в сучасних картинах, — художники, мабуть, малювали з моделей, які носили такі самі черевики, як я.
Я б віддала рік життя, аби мої ступні були цілком такими, як мені хочеться.
У тієї шельми з ательє були прямі й гарні, але товсті пальці, і вся ступня мʼясиста, хоча правильна і невелика.
Я щойно казала, що абсолютна краса звільняє від усього, — і це так для кожної досконалої речі. Музика, яка дозволяє тобі помічати недоліки сценографії, — не досконала. Героїчний вчинок, який у перший момент залишає в тобі місце для будь-якого іншого почуття, крім захоплення, — не найгероїчніший, про який ти мріяв. Те, що ти бачиш або чуєш, мусить бути таким великим, щоб заповнити тебе цілком, тоді воно всесильне.
Якщо, дивлячись на оголену жінку, ти кажеш собі, що це погано, — ця жінка — не останнє слово краси, бо в тобі лишається місце для іншої думки, ніж та, яка мусила б проникнути тобі в мозок крізь очі. Ти забуваєш, що це прекрасно, щоб зауважити, що це — голе. Отже, краса була недостатньо повною, щоб цілком тебе зайняти. Тоді ті, хто показує себе, — соромляться, а ті, хто дивиться, — шоковані.
Соромляться тому, що знають: інші вважатимуть це поганим, — але якби вони не вважали це поганим, це було б чимось узвичаєним, і тому цього б не соромилися.
Отже, ось воно. Досконалість і абсолютна краса знищують і навіть не дають народитися осудові — і тим самим усувають соромʼязливість.

Примітки

Лідійський цар Кандавл показав свою дружину нагою своєму охоронцеві Гігесу, який потім убив його й захопив трон (Геродот, I, 8–12). ↩